Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

— Чому ти заклинання не зняла? — Не залишилася я в боргу, відразу перейшовши в наступ. — Адже ми тільки на мене його ставили.

— А я забула про нього, — засміялася подруга. — Але гадаю, що в тебе щось термінове, раз ти так прагнула мене побачити.

— Вибач, — я посміхнулася, похитала головою і пройшла до письмового столу. Поволі опустилася на стілець. — Ти все ж таки зніми це заклинання. У разі чого поновимо, у мене формула записана.

— Добре, — Вів розсміялася. — Давай до діла, а потім я вже тобі розповім про цього молодого чоловіка. Бачу, що тобі цікаво.

Чесно кажучи, особисте життя Вів'єн мене зараз цікавило в останню чергу, але я кивнула і почала свою розповідь. Щойно мова торкнулася заклинання некромантії, подруга стала серйозною, відставила напівпорожню чашку і зістрибнула з підвіконня.

— Ти хочеш сказати, що ти цього не відчула? — Уточнила вона, зупиняючись поруч.

— Ні. І як би це дивно…

— То й що ти хочеш від мене? — Вів'єн розгубила всю легкість, стала зібраною та готовою швидко реагувати.

— Магічне обстеження. Якщо хтось зміг створити чари через мене, то це мало залишити свій слід, — спокійно промовила я. Паніка відійшла другого план. — Мені потрібна допомога лікаря. Але йти до наших я не хочу. Інакше плітки розповзуться по всій академії.

— Добре, — подруга зробила крок до шафи з купою баночок і мензурок. — Ти щось їла?

— Зранку тільки.

— Угу. Потрясіння, я так розумію, були. Сильні заклинання сьогодні творила?

— Ні.

— До-о-о-бре, — вона витягла кілька флаконів, капнула по краплині з кожного в свою чашку з чаєм і простягла мені. — Випий залпом, це мені допоможе.

Не ставлячи запитань, я двома ковтками випила все і заплющила очі. Для магічного обстеження треба повністю розслабитися, відкинути всі зайві думки та дозволити лікарю працювати з тілом та енергетичними потоками в ньому.

Вів поклала одну руку мені на маківку, а другу на ключицю. Час завмер. Я постаралася не звертати уваги на чужу магію, що блукала в мені. Дихала рівно, очей не розплющувала.

Скільки на це пішло часу не скажу. Видихнула лише коли подруга вилаялася і відступила на шаг.

— Що? — я глянула на неї, готуючись до гіршого. — Ментальний контроль? Захоплення розуму?

— Прокляття, Лорі, — похитала вона головою. — Сильне та надто липке. Але найдивніше, що я не можу відчути особистість того, хто наклав. Такого навіть у моїй дипломній роботі немає.

— Тобто, як? — Видихнула я, вставши з стільця. — Так не буває.

— Давай підійдемо з іншого боку, — Вів скуйовдила руде волосся. — Хто тебе міг проклясти?

— Та половина академії. Якщо не більша її частина.

— Лорі, для такого прокляття треба бути дуже близько. Та й ти не змогла б цього не помітити, захист би спрацював.

— Я не... Нижча матерія! — прошипіла я, стискаючи кулаки. — Захист не спрацював! Пам'ятаєш того чоловіка на балу?

Вів'єн зиркнула на мене, як на божевільну:

— Хочеш сказати, що хтось із придворних імператора мало того, що порушив головне правило, то ще й саморобне прокляття на тебе наклав?

— Можливо, це підступи Хамарта, — я зчепила зуби. — Він не хотів, щоб я йшла працювати сюди!

— Хіба в нього є такі сильні некроманти? — підняла вона брову. — Наскільки я знаю, де Лавінд не може терпіти магію смерті.

— Зате чудово практикує магію крові, — пирхнула я. — І якщо некромантію не заборонено в розумних межах, то магія крові карається смертю.

— Звідки ти знаєш про магію крові? — Здивувалася вона. — Такі відомості завжди тримаються в таємниці.

— Як гадаєш, якщо наш імператор приніс у жертву всю свою сім'ю, щоб набути сили та могутності, а потім назвав де Лавінда своїм наступником…

— Все, не продовжуй! — позеленіла Вів'єн. — Навіть чути не хочу. Краще повернемось до твого прокляття. Адже ти не зможеш працювати з ним.

— Саме так. Якщо я торкнуся бестії вона моментально стане немертю ... А чи тільки бестії? — я злякано зиркнула на подругу.

— Я тільки-но торкалася тебе, і як бачиш, ще жива, — спробувала заспокоїти вона мене.

— То це ти, а не я...

— Давай спробуємо, — Вів'єн безстрашно простягла мені руку.

— Ти з глузду з'їхала?! — Видихнула я, відсахнувшись від неї. — А якщо ти мені тут зараз у скелета перетворишся, що я твоєму батьку говорити буду? А тому красеню?

— Лорі, я впевнена, що це поширюється тільки на бестій, — похитала вона головою. — Візьми мою руку і давай спробуємо.

Я забарилася лише на кілька секунд, перш ніж обхопити пальцями кисть цілительки. Серце сповільнилося, в очах потемніло. Але… нічого не сталося ні за секунду, ні за хвилину.

— Ось бачиш, — Вів'єн легко посміхнулася мені. — Отже, що ми маємо: одного незнайомця та накладене ним невідоме прокляття.