Читати книгу - "Між фазами Місяця, Ендрю Мейн"

— Яка сума буде прийнятною?

— Тисяча доларів, яку вчора намагався дати один пан, виявилася надто неприйнятною, — проінформував мене Роберт. — Якби він був багатим, такі гроші взяли б. Але цей чоловік виявився бідним, і міс Вайолет навіть думати було болісно про те, що його діти можуть лишитися голодними.

Яка мила жіночка.

— П’ятсот доларів будуть прийнятними?

Звичайно, будуть. Роберт уже знав, скільки грошей я викинув на нікчемний камінець і що в моєму гаманці.

— Дуже щедро з вашого боку. Якщо ваша ласка, просто покладіть гроші у конверт і передайте мені, аби міс Вайолет не знала, хто саме зробив таку милість.

Аякже. Потиснувши руку, передаю йому конверт.

— Сподіваюсь, це прийнятна сума.

Він не дивлячись ховає конверт у кишеню.

— Ви добра людина. Дуже щедра людина.

Перш ніж навідатись сюди, я трохи дослідив роботу екстрасенсів, і виявилося, що у багатьох є таємні мережі обміну інформацією про клієнтів. Головна мета — виявити найбагатших і цяпати їх, скільки вистачить сил.

Я переймаюся, що, доки розмовлятиму з міс Вайолет, номер машини перевірять і отримають моє справжнє ім’я. Тому, вантажачи багаж на стоянці аеропорту, я злегка порушив закон і викрав номер іншого орендованого автомобіля.

Людина, що перевірятиме номер, буде спантеличена і, скоріше за все, спише все на бюрократичну помилку, а не на шахрайські наміри «Крейґа».

Роберт просить мене сісти на пластиковий стілець поруч із літньою пані, яка в’яже довгий шарф.

Біля неї сидить значно молодша жінка й гойдає на коліні одне дитя, доки інше грає у неї в ногах іграшковою машинкою.

Підозрюю, що свята міс Вайолет працює за структурою прогресивної ставки й мій візит відбудеться замість іще чийогось.

Як і очікувалося, Роберт змусив мене чекати досить довго, аби я зрозумів, що міс Вайолет — жінка страшенно зайнята, але не задовго, аби я не втратив терпіння й не передумав.

Десь за п’ятнадцять хвилин мене зрештою заводять у будинок, де свічок і релігійних атрибутів більше, ніж у ватиканському соборі. Я опиняюся у віддаленій кімнаті, куди крізь штори вряди-годи проникає призахідний промінь.

Міс Вайолет — щиро усміхнена огрядна чорна жінка у великих окулярах.

Коли я заходжу, вона підводиться, обходить стіл і обіймає мене так, що я ледве втримую рівновагу.

— Містере Крейґ! Я так чекала вашого візиту!

Вона вказує на статую святого, що сидить за столом.

— Він повідомив мені, що я зустріну особливу людину, яка приїхала здалеку.

Я розумію, що вона вже в курсі про орендоване авто. Задля сміху на заднє сидіння я поклав копію «Чикаго Триб'юн». Цікаво, скільки часу мине, перш ніж нею скористаються.

— Сідайте, дорогенький, — каже вона, вказуючи на крісло по інший бік столу. — Погляньмо на ваші руки.

Вона бере мене за зап’ястки, розвертає долонями догори й хвилини три роздивляється, час від часу мугикаючи, ніби помітила в газеті знайому новину.

Нарешті відпускає і знову випростується, схрестивши руки на грудях.

— Як я можу зарадити вашій проблемі?

Гадаю, аби більше про мене дізнатися, вона використовує холодне читання, інформацію від власника ботаніки, а також те, що Роберту вдалося почерпнути з орендованого авто.

Але їй стане розуму цим не розкидатися. Підозрюю, тіло видало моє скептичне ставлення, яке я намагався приховати. Їй хочеться дізнатися, чим мене можна переконати, — ймовірно, аби ця зустріч не стала останньою.

Я спрощую їй завдання.

— Одна людина завдає мені проблем.

Я думаю про Парка з OpenSkyAI. Найкраща моя брехня спиратиметься на правду.

— Він вам заздрить?

— Так.

А вона молодець.

— Ясно. Я бачу навколо вас його ауру. Зовсім слабеньку. Він про вас зараз думає. Та річ не в жінці, правильно? Річ у вашій роботі.

— Так. Гадаю, він намагається ускладнити мені життя.

— Візьмімося за руки, — каже вона мені.

Тримаючи мене за руку, вона стає навколішки, схиливши голову в молитві.

— Господи, прошу, допоможи цьому чоловікові. Не дай іншому нашкодити йому. Захисти своє дитя. Наглядай за ним і за всіма його друзями та родиною там, на півночі. А коли він повернеться додому, подбай, щоб його більше ніщо не турбувало.

Вона відпускає мою руку.

— Я дам вам дещо особливе.

Підводиться і знімає з шиї хрестика.

— Коли в дитинстві мене до сліз ображали забіяки, бабуся дала мені цей хрестик і сказала, що доки він на мені, пліч-о-пліч зі мною йтиме Ісус. Забіяки бачитимуть його й не чіплятимуться.

— Я не можу його прийняти, — відповідаю, вдаючи, ніби в одній із шухляд не лежить ціла купа хрестиків, яких вистачить на всіх багатих ідіотів, що відвідують її дім.

— Ні. Бабуся просила, щоб я передала його саме вам. А я зав­жди роблю все, що вона каже.

— Дякую, — відповідаю я. — Навіть не знаю, що сказати.

— Якщо та людина далі вас займатиме, приїздіть і розкажіть.

Вона знову дарує мені теплу усмішку.

— З ним розбереться бабуся.

Поки що мені провели бездоганний сеанс християнської молитви з мінімальним вкрапленням екстрасенсорного шоу. Не за цим я приїхав.

— Міс Вайолет… цей чоловік… Це лиха людина. — Я молитовно складаю руки. — Дякую за благословення. Але… з ним щось не так. Не знаю, чи досить буде, щоб він просто тримався подалі. — Кладу руку на серце. — Я б ніколи не побажав іншому шкоди, тож поможи мені боже. Я б хотів спитати, чи існує якийсь інший вид… благословення.

Якусь мить вона мене роздивляється, потім хитає головою.

— Містере Крейґ, я не робитиму того, про що ви просите. Я християнка, й благословення мої тільки світлі. Ви ж просите мене про те, чого я пообіцяла богові ніколи не робити.

Вона гнівно вказує на двері.

— Якщо шукаєте саме такої магії — краще вам полишити мій дім і забрати сатану з собою. Йому тут не раді.

— Я… я лиш… не зважайте.

Я здаюся, не знаючи, за що ще зачепитись. Хоч і помітив у її відмові дещо дивне. Слід було запропонувати більше грошей? Роблю драматичний жест у бік гаманця.

— Я можу заплатити за незручності….

Вона різко підводиться, ледь не штовхаючи на мене стола.

— Містере Крейґ, забирайтеся з мого дому! Такі темні діяння незворотні! Ви самі не знаєте, про що просите!

Я підводжуся.

— Вибачте. Мені дуже шкода.

— Я молитимуся за вас, містере Крейґ. Молитимуся.

Роберт чекає мене в коридорі.

— Прошу, передайте, що мені дуже шкода, — кажу я йому, не зовсім розуміючи, що трапилося.

Він злегка підштовхує мене у фойє і впівголоса говорить:

— Усе гаразд. Вона вас вибачить. Міс Вайолет дуже добра жінка.

— Я не хотів її образити.

— Вона знає. Просто те, про що ви попросили…

Він хитає головою.

— …дорогою ціною обходиться для душі.

— Але це можливо?

Він озирається через плече на її кімнату.

— Про таке ми в цьому домі не говоримо.

Його руки опускаються й хапають мої. Він передає мені папірець.

Я розгортаю його в машині.

Це номер телефону.

Того, кому слід дзвонити, якщо шукаєш темнішої магії.

Розділ 41. Камені

— Не хвилюйтеся так, — каже Роберт із пасажирського сидіння мого орендованого авто. — Нема чого боятися Моховика.

Виявилося, це був його особистий номер. Моховик —