Читати книгу - "Висотка"

Покинувши кухню, він протиснувся у вузький простір між вхідними дверима та барикадою і притулився правим вухом до дверної панелі, з легкої вібрації визначаючи, чи ходять по сусідніх квартирах грабіжники. Кожен день, коли і він, і Стіл вислизали зі своїх квартир, як символічне нагадування про часи, коли люди справді виходили з дому, вони по черзі притискали долоні до металевих стінок ліфтової шахти, відчуваючи, як тілу передається тремтіння раптових рухів п'ятнадцятьма поверхами вище або нижче. Скоцюрбившись на сходах і поклавши пальці на металеве поруччя, вони ловили таємниче бурмотіння висотки, далекі осередки насильства, немов спалахи випромінювання з іншого всесвіту. Висотку подекуди пронизували тихі пошерхи: поранений мешканець крадеться сходами, пастка закривається за бродячим собакою, необережна жертва падає від удару кийка.

Утім, сьогодні в цій зоні без часу і світла не лунало ані звуку. Лейнг повернувся на кухню і продовжив слухати водопровід — частину гігантської акустичної системи, керованої тисячею клапанів, агонізуючий музичний інструмент, на якому колись активно грали. Усе було тихо. Мешканці залишалися на місці, ховалися по домівках за барикадами, намагаючись зберегти залишки розуму і підготуватися до ночі. В якомусь сенсі життя у висотці почало копіювати зовнішній світ,— там теж жорстокість і агресія стримується завдяки коректним конвенціям.

Так і не зрозумівши, скільки він уже не спить і чим був зайнятий півгодини тому, Лейнг сів на підлозі в кухні, посеред порожніх пляшок і відходів, і став дивитися на залишки пральної машини і холодильника, що перетворилися на сміттєві баки. Йому було важко пригадати, для чого ці предмети використовувалися раніше. В якомусь сенсі у речей з'являлося нове призначення, нова роль, яку ще належало зрозуміти. Занедбана висотка стала моделлю світу, в яку тягло людей майбутнє,— у пейзаж по той бік технологій, де все або розвалюється, або радикально перебудовується. Лейнг задумався: іноді здавалося, що вони живуть у майбутньому, що воно вже не тільки прийшло, але й видихлося. Присівши навпочіпки біля пересохлого джерела, як пустельний кочівник, який нікуди не поспішає, Лейнг терпляче чекав, коли піде вода. Він поколупав бруд на тильній стороні долонь. Митися всі давно перестали. Висотка смерділа. Ані туалети, ані сміттєпроводи не працювали, і вранці фасадом будинку з балконів текли тонкі цівки фекалій. Але над цим характерним запахом панував новий двозначний, солодко-гнильний аромат, що пробивався з порожніх квартир,— і вдаватися в подробиці Лейнг не хотів.

Попри всі незручності, життя у висотці йому подобалося. Зараз, коли мешканців залишилося мало, Лейнг готовий був рухатися вперед і жити своїм життям. Як і де — цього він ще не вирішив.

Але його по-справжньому турбувала сестра. Еліс підчепила незрозумілу хворобу і весь час або лежала на матраці в спальні, або тинялася напівгола квартирою, її тремтяче тіло, як надчутливий сейсмограф, відгукувалося на непомітне тремтіння будівлі. Коли Лейнг постукав по зливу під раковиною, посилаючи гул порожньою трубою, Еліс тихим голосом покликала його зі спальні.

Лейнг відправився до неї, пробираючись через купи трісок, наколотих із побитих меблів. Він отримував задоволення, трощачи столи і стільці.

Еліс простягла до нього худу руку.

— Цей шум... ти знову подавав комусь сигнали. Кому цього разу?

— Еліс, нікому. Та й кого ми знаємо?

— Тих людей на нижніх поверхах. Вони тобі подобаються.

Лейнг стояв поруч із матрацом, вагаючись, присісти чи ні.

Обличчя сестри блищало, як восковий лимон. Очі, намагаючись сфокусуватися, плавали в очницях загубленими рибками. Лейнг на мить злякався, що сестра помирає: за останні два дні вони з'їли лише кілька шматочків консервованого копченого лосося, банку якого він знайшов під мостинами в порожній квартирі. Забавно, що меню у висотці ставало все різноманітнішим у дні повного занепаду,— на світ з'являлися нові й нові делікатеси.

Утім, їжа не головне: з усіх інших поглядів Еліс була повна життя. Лейнг із задоволенням вислуховував приємну критику на свою адресу, коли намагався догодити безглуздим примхам сестри. Усе це було лише грою, але він насолоджувався роллю відданого слуги уїдливої господині, вірного прислужника, для якого головним задоволенням були брак схвалення з боку господаря та нескінченне перерахування його промахів. Багато в чому, насправді, його стосунки з Еліс були тим, що несвідомо намагалася створити його дружина, випадково натрапивши на єдине можливе джерело гармонії між ними, і що Лейн тоді відкинув. Він думав іноді, що у висотці його шлюб міг би скластися щасливо.

— Еліс, я намагаюся роздобути води. Ти б хотіла чаю?

— Чайник смердить.

— Для тебе я його помию. Тобі загрожує зневоднення.

Вона неохоче кивнула.

— А що відбувається?

— Нічого... Усе вже відбулося.— Від тіла Еліс виходив сильний, але не огидний запах.— І тепер починає приходити в норму.

— Що з Аланом? Ти казав, що доглянеш за ним.

— Боюся, його немає.— Лейнг терпіти не міг згадок про чоловіка Еліс.— Я ходив до твоєї квартири... Вона порожня.

Еліс відвернулася, показуючи, що сита братом по горло. Лейнг нахилився, щоби зібрати з підлоги тріски, які сестра накидала біля матраца. Ніжки від крісла з вітальні, густо просочені клеєм і лаком, будуть відмінно горіти. Ці крісла Лейнг притягнув із квартири Адріана Талбота після зникнення психіатра. Також він був дуже вдячний за копію репродукції картини Гепплюата — смаки мешканців середніх поверхів виявилися дуже доречними. А от мешканцям нижніх поверхів туго доведеться з модними колись стільцями із хромованих трубок і необробленої шкіри: на них можна тільки сидіти.

Їжу тепер готували на вогнищах, які розводили на балконах або в декоративних камінах. Лейнг виніс дрова на балкон. Присівши навпочіпки, він зрозумів, що готувати насправді нема чого. Банки зі схованки во дні они довелося пожертвувати сусідові-ортодонту. Становище Лейнга рятували лише приховані ампули з морфієм.

До Стіла, страшного своєю непередбачуваною жорстокістю, Лейнг звертався лише за потреби. Безліч людей зникли або повністю перестали боротися. Кинули висотку заради зовнішнього світу? Лейнг був упевнений, що ні. В якомусь сенсі він залежав від невизначених стосунків з ортодонтом і стежив за його убивчими вивертами, як в'язень, закоханий у похмурого наглядача. У попередні тижні поведінка Стіла лякала. Демонстративно бездумні напади на самотніх і беззахисних, дитяча звичка мазати кров'ю стіни порожніх квартир — на це Лейнгові дивитися було важко. Відтоді, як зникла дружина, Стіл ходив ніби туго натягнута тятива величезних арбалетів, які він змайстрував зі струн од піаніно і встановив у холах і коридорах. На стріли він пустив ключки для гольфу. При цьому Стіл залишався дивно спокійним, немов проходив якийсь квест.

Вечорами він відсипався, даючи