Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

Хапаюся за ручку авто та різко сідаю. Голосно зачиняю та відвертаюся. Мені все одно. Навіть якщо захворіє, то його проблеми.

Через декілька хвилин Герман повертається до салону автівки. Ніхто з нас не зронює ані словечка. Він, либонь, чекає, що стану бідкатися, але ні… Були такі нав'язливі думки! Утім не стану йому щось казати

У тиші добираємося додому. Я стрілою вилітаю з авто та крокую до будинку. Його присутність дратує мене. Бажаю скоріше впасти на ліжко.

Але заважає Марина. Вона стопорить мене у коридорі та питає, що завтра готувати на сніданок. Мовлю, що на власний розсуд, і далі біжу.

Гупаю дверми та опиняюся у своїй кімнаті. Одразу скидаю сукню, бюстгальтер та колготи. Одягаю оксамитову піжаму - футболку та шортики.

Гепаюся на ліжко, що аж роздається сильний гул. Схрещую руки на грудях та дивлюся у стелю.

У мені вирує емоційний шторм. Він розхитує мої нерви. Я подумки  верещу, що він сам.

Утім чомусь мені стає соромно перед ним, але одночасно переконую себе, що не повинна такого відчувати. Точиться суперечка.

Я розділююся на дві частини, де одна кричить на іншу, а та інша на неї. І не тільки крик там вирує. Все загострюється до бойових дій. Лунають постріли та вибухи…

І хто здобуває перемогу?

Та частина, яка змушує мене піднятися на ноги, натягнути халат, м'якенькі капці та піти шукати Германа.

Спускаюся на перший поверх та йду до столової. Думаю, що там його зустріну, але натикаюся на Марину, яка протирає стіл.

- Чимось допомогти? - одразу привітно запитує, припиняючи свою дію.

- Ви не бачили Германа?

- Як ви приїхали, то він пішов нагору, - відповідає та продовжує прибирати.

- Зрозуміло, - розвертаюся я та повертаюся на другий поверх. Стою на коридорі та жодного уявлення не маю куди йти. Але вибираю ліву сторону та прямую до кінця. Відкриваю світлі двері, які зі самого краю, але ті зачинені. Значить не ті.

Йду далі та хапаюся за наступні. Вони не закриті. Відкриваю їх. Неправильно в чужому будинку заходити без стуку, але пізно.

І розумію, що за адресом. Я у спальні Германа, адже бачу на ліжку його одяг, але самого чоловіка ніде немає. Простора кімната з білосніжними стінами та паркетом і чорними, мов агат, меблями порожня.

Проходити всередину чи під дверима чекати? Поки вирішую цю нехитру загадку, то з ванної, яка прилягає до спальні, повільно виходить Герман.