Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

Серце б'ється, як шалене в грудях. Не знаю чому, але саме зараз вся моя сміливість і постійне знання того, як вчинити, кудись зникають. Одна справа бути з Янгом тет-а-тет у їдальні, універі, та навіть в коридорі. Це не так страшно, як у замкнутому просторі, з якого нікуди тікати.

- Це що тільки-но було?! - Хлопець гарчить і смикає головою так, що чубчик падає йому на чоло. Чорт його побери цього засранця, навіть зараз він виглядає приголомшливо сексуально. Навіть після того, як вліз у шафу, в якій, по суті, все було забито напхом. Я навіть боюся припускати, як він там дихав.

- Це було те, за що ти мені як мінімум повинен віддячити, - задираю вище підборіддя і намагаюся посміхнутися. Не варто показувати йому, що мене колотить від нервів.

- Серйозно? Це цікаво за що? За те що я в цьому курному смітнику відсидів?!- Він киває головою у бік нашої з Мірандою шафи й кривиться, а я починаю закипати. Звичайно у нас тут не прямо королівські умови, але і Янг жодного разу не король.

- Знаєш що, Робі, - розтягую губи в посмішці й роблю крок до хлопця, навіть не розумію, в який момент я встигла так осміліти, - ніс свій кривити будеш в іншому місці. Ми з тобою жили вже в одній квартирі, і я бачила, яка ти свиня. Так що ця шафа, - киваю вбік, - набагато краща за твій барліг і чистіша.

- Коли провідаєш мій барліг тоді й зможеш порівнювати, - я не встигаю навіть пікнути, як пальці хлопця стискаються на моїх плечах, а його очі відразу темніють настільки, що стає до жаху страшно. За себе ж звичайно.

- Навіть під загрозою смерті мене там не виявиться, - шиплю йому у відповідь і задираю голову вище. Навіть уявити не можу, що може мене змусити опинитися в його кімнаті.

- Таких жертв не потрібно, - він задоволено кривить губи в усмішці, а мені це все вже ні чорта не подобається.

- Що ти маєш на увазі? - Мої очі миттєво збільшуються у розмірі. Мені не подобається цей блиск у його очах. І пика його задоволена ой, як не подобається.

- Всьому свій час, Виштребенько, - вимовляє знущальним тоном, а я хочу знову заїхати йому по нозі, бо цей гад заслужив. Він заслужив набагато більше, але вдарити по нозі я можу і випадково.

Стискаю зуби й замахуюся ногою, ось тільки замість удару я голосно кричу, тому що пальці хлопця різко стискаються на моїй нозі й набагато вище за коліно.

- Цього разу не вийде, дитинко, - гарчить мені в обличчя і, сіпнувши мене сильніше на себе, змушує практично в нього втиснутися.

- Забери свої руки, - шиплю йому в обличчя.

- А то що? - Цей гад насолоджується своїм становищем. Нахабніє на очах й розуміє, що втекти мені нікуди. Козел.

Тільки я відкриваю рота, щоб відповісти цьому козлу, як у двері хтось починає барабанити кулаками. Те, що кулаками, я розумію по тому, як двері починають ходити туди-сюди й у мене навіть закрадається побоювання, що це може бути Патрік і що зараз ці два бойові півні продовжать на тому, на чому вони зупинилися.

- Гей, двері відчиніть! - Я навіть видихаю, коли чую голос Міранди. Все-таки дівчина вирішила мене пожаліти й повернутися. Я ледь не верещу від радості, коли бачу, як невдоволено кривиться обличчя Роба, бо певно в нього були зовсім інші плани. Але не тут то було.

Швидко відштовхую від себе Янга і мчу відчиняти двері моїй рятівниці. Цієї миті я ще не підозрюю, що вона виявиться вершником, який приніс погані новини й мені захочеться знести їй голову.

- Чим ви тут займаєтеся?! - Міранда влітає в кімнату та окидає нас двох сканувальним поглядом.

- А ти захотіла приєднатися чи для кого цікавишся? - Янг кривить губи в усмішці, а Міранда голосно пирхає від сміху.

- Я, звичайно, про тебе хорошої думки, Янг, але нас двох навіть ти не потягнеш.

Тут настав мій час сміятися.

- Перевіримо? - Хлопець насувається на мою сусідку, а я одним різким рухом відчиняю двері нашої кімнати.

- Провалюй до себе перевіряти! - Я хочу виперти його якнайшвидше з кімнати та нарешті вже лягти спати.

- Не поспішай, - Міранда переводить на мене погляд, і він мені дуже не подобається.

- Це ще чому?

- Вахтерка не сильно повірила в мої казки й залишила на сходах кілька шісток, які зараз стежать за нашим блоком, так що цьому Дон Жуану доведеться залишитися в нашій кімнаті.

- На ніч?! - Мої очі стають розміром в тенісні кульки.

- Ага, але кажу відразу - спати він буде на твоєму ліжку! - Міранда усміхається і переводить погляд на Янга, який виглядає настільки задоволеним, що мені хочеться його вдарити. Ну твою ж матір!