Читати книгу - "Відродження-3, Кулик Степан"

— Боєць! Виходь. Ці залізяки смирні та безпечні. Вважай, просто великі ляльки.

— Так, пане офіцер! — хлопець хоч і зблід, але тримався. — Я просто не зрозумів, що сталося. Коли ви спустилися, а назовні полізли ці «циркулі».

— Все нормально… — я оцінив, як роботи розмістились і кивнув. — Заводи. Поїхали назад.

Гарний день, приємні сюрпризи тривали. У дворі будинку стояло два легкі розвідувальні флаєри, як дві краплі схожі на той, що я викрав у сержанта Ха-Ксіна. А за огорожею, на пустирі виднілася туша вантажного модуля. Розмірами не менше залізничного контейнера. Тільки не так незграбно зробленого. Приємні для ока плавні контури робили його витонченішим і не таким величезним. Принаймні на вигляд.

Не зрозумів? Чому два? Адмірал розщедрився та вирішив додати бонусів?

Тьху! От бовдур. Не тупи. А на чому ті, хто доставив техніку повернутись на орбіту?

А он і гості. Біля ганку на мене чекав Ка-Гор і... каратель. Одягнений у традиційний сріблясто-білий камуфляж Хантерів, андроїд стояв нерухомою статуєю, а лейтенант, незграбно перевалюючись на коротких ногах, нетерпляче походжав уздовж сходів. Сашка і Олена стирчали біля вікна, витріщаючи очі, але не наважуючись вийти на подвір'я.

— Пгивіт, Лео-Нід! — помітивши мене, ступнув назустріч Ка-Гор. — Примушуєш себе чекати…

— Привіт. Вибач… Самі винні. Ви точного часу не назвали. Я й подумав, що встигну.

— Гагазд… — оголив ікла Хантер. — Насправді я буквально щойно пгиземлився. Пгиймай подагунки. Сподіваюся, будеш задоволений.

— Не те слово. Ви щедрі, як боги.

— Ха… Де ти бачив щедрих богів? Зазвичай вони самі підношення вимагають, а не гоздаговують.

— Теж вірно…

— Гагазд. Пожагтували… — напустив серйозну міну лейтенант. — Значить так. Легкий гозвідувальний катег — одна штука. Вантажівка — одна штука. Андгоїд — клас «пілот», з бойовою функціональністю в гадіусі тгидцяти метгів від апагата — одна штука. В окремому контейнегі вантажівки — все те, що обіцяв тобі адмігал. Додатково — дюжина загядних елементів для бластега і стільки ж – для генегатога силового поля. Ну і так, по дрібницях. Пагочка унівегсальних гемкомплектів. Десяток модифікатогів. Аптечка з набогом унівегсальних антидотів. Пгидатних для метаболізму людей. Антигадиційні пготектоги. Загалом побачиш.

— Дякую.

— Немає за що. Це той мінімум, що ми могли дати тобі. І ще запам'ятай — це важливо.

— Я весь в увазі.

— Ми залишили на огбіті навігаційний буй. Зараз він у сплячому гежимі... Якщо тгапиться так, що земляни зможуть вийти в космос ганіше пегедбаченого нашими аналітиками тегміну, добегіться до нього і активізуйте. Він відпгавить сигнал на одну з планет нашої зігкової системи. І ми повегнемося, щоб, як і обіцяли, допомогти вам у освоєнні Галактики. Тгимай… — Ка-Гор простягнув мені невеличкий прямокутник із якогось сплаву. — Тут гозгахунок тгаектогії буя та код активації. Не загуби…

— А ось це справді щедрий подарунок. І не тільки. Це вже справжній дружній жест. Я думаю, земляни, трохи пізніше, коли вляжуться пристрасті, гідно оцінять його. Дякую.

— Шкода, що поки що ми не можемо зробити більшого, — зітхнув лейтенант. — Збитки заподіяні нами важко навіть оцінити. Ми співчуваємо...

Мабуть, він чекав якихось слів заспокоєння, але спогади про мільярди загиблих перетиснули горло, і я обмежився лише кивком. Ка-Гор трохи почекав, але так і нічого не дочекавшись, зітхнув ще раз і підняв руку в прощальному жесті.

— Удачі тобі, Лео-Нід. Сподіваюся, ти зумієш очистити Землю і, якщо не ми, то наші нащадки все ж таки зустгінуться ще як дгузі і будуть газом підкогяти Всесвіт.

— Я теж на це сподіваюся. І вірю…

Хантер, як і раніше, дивився так, ніби чогось чекав. Якогось важливого слова чи дії. І тут я згадав, як мама казала, що даруючого не можна відпускати без дару у відповідь. Інакше успіх може відвернутися.

Що ж мені запропонувати йому? Оцінив вміст інвентарю — нічого вартісного. У сенсі сувеніра. Потім мазнув очима у вікно, зустрівся поглядом із Сашкою і мене осінило.

— Горобчику! У тебе є кава? Зварена?

Дівчина кивнула.

— Налий і принеси. Банку теж захопи. Повну.

Сашка вийшла хвилини за три. Мабуть, для мене приготувала наперед.

— Спробуй, — я перейняв кухоль і подав Ка-Гору.

Той принюхався. Обережно сьорбнув... покатав у роті, а потім, блаженно жмурячись, почав пити великими ковтками.

— Дякую. Смачно. Що це?

— Кава. Тримай… Тут те, з чого цей напій виготовлено. Запарювати окропом з розрахунку одна ложка на горня.

— Дякую. Думаю, наші вчені зможуть синтезувати його.

Я хотів сказати, що каву треба не синтезувати, а вирощувати, але вирішив не ускладнювати. Хто знає як далеко в них наука зробила крок вперед? Може й справді синтезувати простіше і краще?

— Ну, прощавай…

Ка-Гор ще раз махнув рукою і пішов до свого флаєра. А за хвилину той плавно, поступово набираючи швидкість, злетів у небо.