Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

- Альдо. Я хочу поїхати в Андалусію до твоїх батьків. Можливо вони щось згадають про Матіаса та непогано було б продивитись речі твоєї сестри. Вони досі десь зберігаються?

- В будинку залишилась її кімната. Як мені відомо, там ніхто нічого не рухав, не змінював, навіть не торквся. Вона закрита - і туди ніхто ніколи не заходить.

- Добре. Тим паче мені потрібно буде отримати дозвіл в твоїх батьків на поновлення розслідування вбивства твоєї сестри. Ти ж не проти?

- Ні. Якщо це поверне їй добре ім’я, хоча б в очах батьків... Це чогось вартує. І я дуже хочу все ж таки знайти тих, хто це з нею зробив.

- Навіть, якщо вони мертві?

- Я хочу в цьому впевнитись. А якщо ні - то зробити так, щоб так і було.

- Як прокурор, я зроблю вигляд, що цього не чула.

- Елено, ти хочеш з офіційним візитом поїхати до моїх батьків?

- Я поїду і подивлюсь. Якщо вони не підуть на контакт, то можливо - так. Все рівно треба взяти ордер на пошук доказів. Якщо я їх знайду - то вони мають бути правомірним. Можливо візьму з собою Каталіну та Ернесто. Вона, як психолог-профайлер, і він, як криміналіст, точно будуть там доречні.

- А я в ролі кого поїду?

- Ти можеш не їхати. Тільки дай адресу та контакти.

- Елено, взагалі-то це було риторичне питання. Я їду в будь-якому випадку. Це не обговорюється.

- Добре. Тоді ти збирайся. А я поїду у відділок. Треба взяти певні документи. Повідомлю своїй команді, що у нас відрядження. Ти взагалі зможеш поїхати? Ти витримаєш таку поїздку після своєї травми?

- Так. Навіть якщо я не зможу йти, я поповзу, якщо це буде необхідно для цієї справи.

- Тоді виїжджаємо завтра. Поки не сталось ще одного вбивства.

***

Дорога до Андалусії пройшла легко. Всі четверо майже мовчали весь час. Зрідка хтось щось обговорював. Троє мінялись на місці водія. Альдо цього не робив по причині нещодавньої травми голови. Коли вони зупинились на одній з заправок, в Елени нарешті з’явилась нагода поговорити з Альдо наодинці.

- Ти попередив батьків, Альдо?

- Сказав, що приїду на пару днів. І що можливо з друзями.

- В них буде шок. Стільки людей одразу. І до того ж з такого приводу.

- Я їм не казав, чому саме ми приїдемо. Просто подорож.

- Я отримала дозвіл. Будемо проводити обшук.

Ернесто підсів до них за стіл

- Ернесто, ти готовий? Все взяв?

- Звісно, як завжди. Тільки, Елено, ти ж розумієш, що за стільки років будь-яке ДНК просто зникло.

- Ми не будемо шукати ДНК - Ми будемо шукати зв’язок.

- Чому ми не покликали з собою Фабіо? Він там з розуму у відділку сходить.

- Нічого. Він має наглядати за Федеріко.

- Саме тому він скаженіє. Ще й Патрисія…

- А з нею що? Вона наче завжди комфортно себе почуває серед архівних документів.

- Вона зараз більшу частину часу знаходиться в кабінеті Діаса. І через це також нервує Фабіо.

- Ем… А який зв’язок?

- Елено, ти що й справді нічого не помічала?

Каталіна також підсіла до них, тримаючи в руках стаканчик з кавою.

- Це ти в нас психолог. А що я мала помітити?

- Патрисія подобається Фабіо, а вона його не помічає. Їй до вподоби більше програми та документи з фактами. Але Фабіо не втрачає надії.

- Lasciate ogne speranza… («Покинь усю надію…», Данте Аліг’єрі «Божествена комедія»).

- Не смішно. А ти його ще й не покликала з собою.

- В нього є робота. Якщо Федеріко вийде з-під контролю…

- І що ти зробиш, Елено?

- Не знаю. Але мені потрібно, щоб він та Діас навіть не потикали свого носа в наше розслідування. Якщо хтось підроблював висновки коронера, то ця людина має постійний доступ до всього, що відбувається у відділку і є частиною розслідування. Нам потрібно виграти час.