Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз 📚 - Українською

Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Називай мене Хаскі" автора Ельма Кіраз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 70
Перейти на сторінку:
18

— Вибачте? — я підійшов ближче до чоловіка, — але яка дитина? Ви взагалі про що?

— Я розумію. Бувають різні життєві ситуації…та, власне, це не моя справа. Але дитина справді є. Ось, — він протягує мені тоненьку папку з деякими паперами.

Я відкрив її та починаю діставати декілька листків. І у мене просто волосся стає дибки. Інна народила доньку. Підрахувавши в голові, розумію, що це сталося, що вона завагітніла приблизно якраз в той час, коли ми тоді посварились та розійшлись. Тобто вона тодів все ж домоглася свого… Але чому ж тоді нічого мені не повідомила?

— Ну і…— задумано сказав, — що мені робити?

— Дитина зараз живе у батьків Інни. І для того, щоб все зробити офіційно нам треба зробити ще деякі паперові процедури. І оглянути ваш дім. Але як видно…— чоловік покосився на будинок, — дитині тут буде прекрасно.

— Зачекайте, але якщо я не хочу. Не хочу, щоб ця дитина жила зі мною. Це дуже погане рішення і я впевнений, що з дідусем і бабусею їй буде набагато краще. Ви не задумуєтесь, чому все так? Раз Інна нічого не повідомляла мені, значить не хотіла…

— Вибачте, пане Захаре. У нас є заповіт. І там чітко все вказано. Це остання воля пані Інни. Моє діло вас повідомити. Коли буде потрібно, вас викличуть для різного роду зустрічей. Всього доброго.

Чоловік коротко киває і йде до свого авто. Я ж просто стою серед подвірʼя і дивлюся йому в слід. Абсолютно дезорієнтований та шокований. Дитина. Мені не потрібна ніяка дитина. Може якби Інна відразу мені сказала, може якби я хоч якось впливав на те, як ця дівчинка росла. Але їй вже два роки, як я можу так легко прийняти її. Це просто абсурд! Інна обдурила мене одного разу, а тепер як виявилось — ще раз. 
Я повертався на роботу, але всі мої інші думки з голови вивітрились. Залишилась лише Інна та ця дитина. І це все відбувається саме тоді, коли я зустрів Мелісу і в нас з нею починають вибудовуватись якісь стосунки. Все як завжди невчасно.

— Захаре Вікторовичу, — Євген зустрів мене біля автомобіля.

— Що? Що вже сталося!? Ти так ніколи не зустрічаєш мене.

— Та цей…дзвонили з вʼязниці. Ігор вже там. Але він хоче зустрічі з вами.

— Для чого? — я вигнув брову.

— Поняття не маю.

— Чому все саме сьогодні, — я вилаявся та кинув тією папкою, що шукав вдома в Євгена, — розберися з цим сам.

В поліцейському відділку я бував досить часто. А от у вʼязниці ще не доводилось ніколи. І лише цей запах змусив мене тримати себе в руках, щоб просто не знудило. Так як Ігор начебто вбив людину, то він знаходився у не надто приємному корпусі. Хоча, тут взагалі немає нічого приємного.

— Чого тобі? — я кинув на чоловіка погляд з презрінням. Він виглядав втомленим та пошарпаним.

— Захаре, витягни мене звідси. Будь ласка! — Ігор мало не кричав, — ти ж знаєш, що я цього не робив.

— Звідки мені це знати? — я розвів руками, — твій пістолет, твої відбитки… Людини немає, купа крові. Чим я можу зарадити?

— Так я навіть не знаю, кого я вбив! — в Ігора була істерика, — як це б було можливо? Хіба я не знав би своєї жертви?

— Ти хотів бути крутим, мати більше зобовʼязань. Ти їх отримав. Може ця жервта — якийсь твій конкурент, — я хитро посміхнувся, бо ця «жертва» зараз напевно смажиться під сонцем на одному з островів.

— Ти ж провертаєш такі схеми… Невже не можна витягти мене звідси?

— Я ніякі схеми не провертаю, — процідив крізь зуби. І на нас косо подивися наглядач.

— То допоможи мені законно! Найми для мене адвоката…

— Стоп-стоп-стоп, — я підняв обидві руки, — а з якої це радості? Ти мало отримував грошей, щоб зробити цк самостійно?

— Я вкладав їх у сімʼю.

— Ну то нехай сімʼя тепер рятує тебе. Я ж тут до чого? — потім я сховав руки в кишені.

— Захаре…— Ігор готовий був спопелити мене поглядом, — ти кінчений виродок…

— Дякую, — я скучаюче видихнув, — це все? Бо в мене ще є купа справ.

— Ти мусиш витягти мене, — шипів Ігор.

— Ні, — я усміхнувся і підійшов максимально близько до нього, щоб прошепотіти, — тому що я тебе сюди і запхав. 

Я різко вирівнявся та почав йти геть. Звернувся до наглядача, щоб більше ніколи не давали Ігору дзвонити до мене та не викликали сюди, бо цей вʼязень просто неадекватний. 
Наступного дня я згадав про нашу домовленість і вирішив подзвонити до Кароліни, щоб спитати, що таке вона вигадала, аби уникнути весілля.

— Ти казала подзвонити.

— О я здивована, що ти памʼятаєш, — фиркнула дівчина, — молодець.

— Ну то що? Не тягни, бо мені важливо знати, що це працюватиме.

— Заспокійся, Захаре, — я просто відчував, що вона закотила очі, — ніхто не одружить тебе зі мною. Цього весілля не буде.

— То ж чому?

— Бо я втечу. В мене вже все практично готово. Я навіть не зʼявлюся на святкуванні. А ти й гадки не будеш мати, де я, ти зрозумів? Вдаватимеш щире здивування. Інакше я знайду тебе і задушу власними руками.

— Можна обійтися і без грубощів.

— Ти заслужив.

— Що? — я підняв брови.

— Я трохи подізнавалась про тебе. Мутний ти дуже. І розлучений. Чого це тато вибрав саме тебе…

— Звідки ти…— я був просто вражений, але вона не дала договорити.

— Ну все, досить. Ти не знаєш, де я. Ми не говорили. Памʼятай, щире здивування. Можеш навіть видавити сльозу. Чао.

Кароліна вимкнула дзвінок, а я продовжував сидіти з телефоном біля вуха. Вона щойно підтвердила своє прізвище Жаківець. Але нехай знати те, чим я займаюсь. Але те, що я був одружений… Тим більше, Інна загинула. Чорт, це знову нагадало мені про ту дитину. Я приїхав до клубу і мене чекав дуже приємний сюрприз.

— Привіт, — я підійшов до Меліси, проте не наважувався торкатись її привселюдно.

— Бачу ти тут частий гість, — вона посміхнулась.

— Хто б казав. Але я просто відчував, що тут будеш ти. Як справи?

— Нормально, — вона пирснула сміхом та зробила ковток коктейлю, — в тебе дуже оригінальні питання.

— Вибач, я просто…весь на нервах. Ніби позбувся однієї проблеми, але вилізла інакша.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 37 38 39 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"