Читати книгу - "Мерщій тікай і довго не вертайся"

— Nosopsyllus fiasciatus, щурячі блохи, — закінчив за нього Марк.

— У конверті, який я забрав у квартирі мертвого, була ще одна мертва блошиця. Той самий вид.

— Саме так він їх і підкидає.

— Так, — сказав Адамберґ і у свою чергу почав ходити. — Він відкриває конверт і випускає бліх у квартиру. І все одно я не вірю, що ці чортові блохи — інфіковані. Гадаю, це все суто символічно.

— Він настільки занурився в символи, що аж відкопав десь щурячих бліх. А їх зовсім не легко роздобути.

— Гадаю, він блефує, саме для того і вбиває сам. Він знає, що блохи нікого не вб'ють.

— Це не точно. Вам би варто було зібрати всіх бліх, що завелися у Лорійона.

— І як я маю це зробити?

— Найпростіше — прийти в квартиру з однією чи двома морськими свинками і випустити їх туди на п'ять хвилин. На них позбираються всі. Тоді ви хутенько запхнете їх у торбу й відвезете у свою лабораторію. А одразу після цього — дезінфекція квартири. Не лишайте морську свинку там надовго. Один раз укусивши тварину, блохи можуть піти на прогулянку. Варто піймати їх у процесі обіду.

— Гаразд, — сказав Адамберґ, записуючи стратегію. — Дякую вам за допомогу, Вандузлере.

— І ще два моменти, — сказав Марк, проводжаючи комісара до дверей. — Знайте, що ваш володар чуми — не такий уже й гарний чумолог. Його ерудиція обмежена.

— Він десь помилився?

— Так.

— Де?

— Вугілля, «Чорна смерть». Це просто образ, словесна плутанина. Pestis atra[20] означало «жахлива смерть», а не «чорна смерть». Тіла зачумлених ніколи не чорніли. Лише кілька синюватих плям там і сям. Це пізніший міф, відома і поширена помилка. Всі в це вірять, але це не так. Коли ваш убивця вимазує тіло вугіллям, він помиляється. Він припускається величезної хиби.

— Он як, — сказав Адамберґ.

— Не втрачайте розсудливості, комісаре, — сказав Люсьен, виходячи з кімнати. — Марк — надто скрупульозний, як і всі медієвісти. Він губиться в деталях, проходячи повз найголовніше.

— І що ж це?

— Жорстокість, комісаре. Людська жорстокість.

Марк усміхнувся і відійшов, щоб дати Люсьену пройти.

— А який фах у вашого друга? — запитав Адамберґ.

— Його найперша професія — дратувати всіх навколо, але за це не платять. Таке він практикує добровільно. По-друге, він спеціалізується на сучасності — на Великій Війні[21]. Ми дуже сваримося через історичні періоди.

— Цікаво. А про який другий момент ви хотіли мені сказати?

— Ви, певно, шукаєте типа з ініціалами «CLT»?

— Це важлива зачіпка.

— Забудьте про неї. «CLT» — це всього-на-всього відомий трунок із трьох прислівників.

— Вибачте?

— Майже всі трактати про чуму вважають найкращою порадою таку: Cito, longe fugeas et tarde redeas. Це означає: Мерщій тікай і довго не вертайся. Це відомі «ліки трьома прислівниками»: «Швидко, Далеко, Надовго». Латиною: «Сіtо, Longe, Tarde». CLT.

— Ви б могли записати? — попросив Адамберґ, простягаючи йому свого блокнота.

Марк надряпав кілька рядків.

— «CLT» — це порада, яку ваш убивця дає людям, котрих захищає четвіркою, — сказав Марк, повертаючи комісару блокнот.

— Ініціали мені подобалися значно більше, — сказав Адамберґ.

— Розумію. Чи могли б ви тримати мене в курсі? Щодо бліх?

— Вас настільки цікавить розслідування?

— Справа не в тому, — усміхнувшись, відповів Марк. — Але на вас можуть бути Nosopsyllus. А в такому разі вони могли опинитися на мені. І на інших також.

— Зрозуміло.

— Це ще одні ліки від чуми: Швидко зніми їх і помийся добре. ШЗП.

Виходячи, Адамберґ перетнувся з білявим велетнем і поставив йому одне-єдине питання.

— Одна пара була бежевою, — відповів Матіас, — сіра на звороті, а інша — блакитна, з мушлями, королівськими гребінцями.

Приголомшений Адамберґ вийшов з будинку на вулиці Шаль і пройшов через садок. Були ж на світі люди, які знали стільки неймовірних речей. Які уважно слухали уроки в школі, а потім продовжували накопичувати знання вагонами-цистернами. Знання про інший світ. Ці люди проводили життя, занурившись у справи сіячів, у мазі, латинських бліх і магічні слова. І було очевидно, що все сказане — лише малесенький фрагмент вагонів-цистерн інформації, зібраної в голові Марка Вандузлера. Здавалося, ці знання жодним чином не полегшать звичне буття. Однак сьогодні вони допомогли, і від них залежать людські життя.

20

З лабораторії у відділок прийшло ще два факси, і Адамберґ швидко проглянув їх. На «химерах» не знайшли жодних відбитків, крім тих, які були на всіх оголошеннях і належали Глашатаю і Декамбре.

— Мене б здивувало, якби сіяч і справді лишив пальчики на повідомленнях, — сказав на те Адамберґ.

— Навіщо він витрачається на такі конверти? — запитав Данґлар.

— Питання церемоніалу. В його очах кожен його вчинок є особливим. Не може ж він надсилати своє повідомлення у пролетарському конверті. Він бажає дорогоцінного обрамлення, адже кожен лист — вияв абсолютної витонченості. Це не жалюгідний вчинок першого зустрічного, такого, як ви чи я, Данґларе. Ви ж не можете собі уявити, що кухар в розкішному ресторані подасть вам волован[22] у пластмасовій мисці? Так само і тут. Конверт має бути на рівні — вишуканим.

— Відбитки Ле Ґерна і Дюкведіка, — сказав Данґлар, відклавши факс. — Обидва сиділи.

— Так. Але недовго: дев'ять і шість місяців.

— Цього досить, щоб завести корисні знайомства, — сказав Данґлар, активно чухаючись під пахвами. — А навчитися користатися відмичкою можна й після в'язниці. Які там у них звинувачення?

— У Ле Ґерна — завдання тяжких побоїв, які могли закінчитися смертю.

— Он як, — присвиснув Данґлар. — А чому ж йому не дали більше?

— Пом'якшувальні обставини: судновласник, якого він побив, не ремонтував свій корабель, і той зрештою пішов на дно. Двоє моряків утопилося. Ле Ґерн, ошалілий від горя, виліз із рятувального гелікоптера і накинувся на баригу.

— Судновласника покарали?

— Ні. Ні його, ні інших типів з керівництва порту, які його покривали. Рука руку миє. Як вважав Жос Ле Ґерн, той дав їм хабара. Вони всі разом змовилися і вигнали Жоса з усіх портів Бретані. Він більше ніколи не був капітаном. Тринадцять