Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"

Ось двері за ним зачинилися, нутро вежі зяяло внизу, немов запаморочливо бездонна криниця. Мумі-троль того не бачив, проте знав. Вогник у ліхтарі миготів, розгоряючись, врешті запалахкотів рівним спокійним полум’ям. Мумі-троль опустив скло і наважився зазирнути униз.

Світло розлякало пітьму, стривожені тіні залопотіли навколо нього, коли він підняв ліхтаря. Скільки тіней розмаїтих фантастичних форм та обрисів враз шугонули вгору-вниз стінами маяка! Це було гарно! Східці, звиваючись, вели донизу — нижче, ще нижче, іще нижче — сірі, крихкі, схожі на скелет доісторичної тварини. Темрява підстерігала їх на дні вежі, щоб узяти у свої обійми. Кожним своїм кроком Мумі-троль сполохував нові тіні, які витанцьовували на стінах перед ним. Така краса не могла налякати.

Мумі-троль ступав східцями, крок за кроком, міцно стискаючи в лапі ліхтаря, який допровадив його до самого болотистого дна вежі. Важкі вхідні двері звично заскрипіли. Ось Мумі-троль опинився надворі, і острів, осяяний холодним примарним місячним сяйвом, прийняв його у своє лоно.

«Як цікаво жити на світі! — подумав Мумі-троль. — Усе може вивернутися навиворіт, просто так, знічев’я. Сходи заворожують, і вже не лякають, а заповітна галявинка стає чимось таким, про що я й думати не хочу. Усе стається само собою, а чому — не знаю…»

Затамувавши подих, Мумі-троль рушив униз схилом гори, далі вересовою лукою, через осиковий гай. Осики не шелестіли, вітру не було. Мумі-троль сповільнив крок, прислухався. На березі панувала глибока тиша.

«Я можу їх налякати, — подумав Мумі-троль, присідаючи навпочіпки, щоб погасити ліхтаря. — Те, що тут відбувається уночі, дуже сторожке і лякливе. Острів, що живе нічним життям, дуже обережний».

Світло згасло, й острів відразу став неначе ближчим. Мумі-троль відчував його усього, від одного мису до іншого. Острів непорушно лежав у місячному сяйві і був дуже-дуже близьким. Мумі-троль зовсім забув про страх, лише прислухався. Раптом знову почулося тупотіння, хтось стрибав по піску за вільховими заростями, гасав туди й сюди, забігаючи у воду, щось хлюпотіло, над хвилями злітало біле шумовиння…

То були вони! Морські конячки, його морські конячки. Ось усе й з’ясувалося: знайдена ним у піску срібна підківка; настінний календар, на якому котилася велика хвиля, а місяць купав у ній свій черевичок; поклик, який він чув крізь сон. Мумі-троль завмер у вільшаному сховку, спостерігаючи за танцями морських конячок.

Вони гасали піщаним пляжем з високо задертими головами, розвівалися пишні гриви, а хвости майоріли, немов довгі мерехтливі хвилі. Лошички були невимовно гарними і граційними, вони добре знали про це, тож кокетували без зайвої скромності — одна перед одною, одна з одною, кокетували з островом і морем, бо їм так хотілося.

Інколи вони кидалися у хвилі, високо здіймаючи міріади бризок і висікаючи з води у місячному сяйві веселки, потім влітали з розгону під ті веселки, завертаючи очима, вигинаючи шиї та спини дугою. Ніби танцювали перед дзеркалом!

Ось конячки заспокоїлися, стояли, тулячись головами, і в усьому світі нікого для них не існувало, окрім них самих. Шкіру обоє мали немов з сірого оксамиту, може, навіть у квіточки. Вона здавалася м’якою й теплою на дотик, такою, що не намокає у воді.

Доки Мумі-троль спостерігав за конячками, сталося щось потішне, хоч і цілком закономірне: він раптом збагнув, що теж гарний, відчув себе легким, грайливим і невимушеним. Мумі-троль вибіг зі свого сховку на пляж, вигукуючи:

— Яке гарне місячне сяйво! Як тепло надворі! Літати можна!

Морські конячки сахнулися убік від несподіванки, стали дибки і зірвалися з місця галопом. Вони промчали повз нього з вибалушеними очима, гриви струменіли, немов вода, а копитця вистукували тривожним барабанним дробом. Але ж заздалегідь було відомо, що все це лише гра! Мумі-троль знав, що вони вдають переляк і насолоджуються ефектом, не знав тільки, як самому повестися — аплодувати їм чи кинутися заспокоювати? Він раптом знов обернувся на маленького, грубенького, незграбного мумі-тролика. Тієї миті, коли конячки промчали повз нього у море, він закричав їм услід:

— Ви такі гарні! Ви такі гарні! Не покидайте мене!

Збита копитцями вода високо збризнула вгору, остання веселка поринула у море, берег спорожнів.

Мумі-троль сів на піску й налаштувався чекати. Він був певний, що коні повернуться. Вони повинні повернутися, лиш би йому вистачило терпіння їх дочекатися.

Ніч ставала дедалі довшою, місяць скотився до води.

Може, їм сподобається, якщо на березі горітиме світло, яке знову привабить їх, і вони вийдуть з моря побавитися. Мумі-троль засвітив штормового ліхтаря, поставив його перед собою і сидів, не зводячи погляду з чорної поверхні моря. За якийсь час він підвівся, підняв ліхтар і заходився спроквола погойдувати ним. То був сигнал. Розгойдуючи ліхтарем, Мумі-троль намагався думати про щось приємне: він набереться великого терпіння, на яке лишень здатний.

На березі похолодніло, напевно, вже надходив ранок. Холоднечею віяло з моря, Мумі-тролеві змерзли лапки. Він здригнувся й підвів очі.

Просто перед ним у воді сиділа Мара.

Вона водила очима услід за рухами ліхтаря, але сама навіть не ворухнулася. Мумі-троль знав, що ближче вона не підійде. Він і знати про неї нічого не хотів, прагнув лише втекти геть від її холоду й непорушності, втекти світ за очі від її страхітливої самотності. Але навіть з місця зрушити не міг. От не міг і все…

Мумі-троль немов приріс до землі, ліхтар у його лапках розгойдувався щораз повільніше. Ніхто з них не ворухнувся, час ніби зупинився. Зрештою, Мумі-троль зробив перший крок і дуже поволі позадкував. Мара усе ще стояла на своєму острівці з криги. Мумі-троль, не спускаючи з неї погляду, відступав крок за кроком по піску у вільхові зарості. Потім загасив лампу.

Стало дуже темно, місяць зайшов, сховавшись за островом. Може, то тінь майнула до скелястих острівців у морі — Мумі-троль не міг би з певністю сказати…

З головою, обважнілою від думок, Мумі-троль рушив до маяка. Море лежало спокійне, мов скло, але в гущавині осикового гаю злякано перешіптувалися листочки. Біля ялинника у ніс Мумі-тролеві вдарив сильний запах нафти, який не був властивим ні ночі, ані острову.

— Про це я подумаю завтра, — сказав Мумі-троль сам до себе. — Зараз у моїй голові ні на що більше не знайдеться місця…

Розділ четвертий

Північно-східний вітер

Перед самим світанком подув вітер, пронизливий і непокірний. Родина прокинулася десь коло восьмої, на той час східний вітер нагнав дощу, поривами жбурляючи