Читати книгу - "Міфи Давньої Греції"

А в немейському лісі він вирвав із корінням чималу сосну і, обтесавши, зробив собі здоровенну палицю, якої жодний інший чоловік не міг би навіть підважити.

Ніхто не міг показати Гераклові, де саме в горах шукати велетня лева, бо той, хто хоч раз побачив його, вже не повертався до своєї домівки. І Геракл сам один блукав лісистими горами, поки натрапив нарешті на звіра.

Лев зачув людину і причаївся, припав до землі, збираючись стрибнути. Ту ж мить засвистіла Гераклова непомильна стріла, та вона навіть не подряпала звіра. Лев стрибнув, однак від страшного удару палицею по голові не втримався і впав. Зразу схопившись, лев знову стрибнув просто на груди Гераклові, аж заточився герой, але щосили напружився і встояв. Дужими руками обхопив він лев’ячу шию і став душити.

Хоч як борсався немейський лев, та зрештою Геракл його переміг, а тоді завдав собі на плечі велетенську тушу і попрямував у Мікени, до царського палацу.

Побачивши чудовисько, всі царські прислужники повтікали, несамовито репетуючи з жаху. Зачув той галас Еврісфей і мерщій сховався у великій діжці. Геракл усе-таки розшукав царя, але той, угледівши лев’ячу голову, заверещав не своїм голосом:

— Не підходь, не підходь!

Геракл засміявся з утіхи:

— Та не бійся, він уже неживий. Ти ж хотів побачити, яка в нього шкура.

— Не підходь! — одно верещав нажаханий Еврісфей. — Не треба мені ніякої шкури. Геть звідси, геть!

— Гаразд, я заберу шкуру собі,— спокійно мовив Геракл і пішов.

А цар верещав йому навздогін:

— Геть, геть, і ніколи не смій заходити до палацу!

Відтоді Геракл, задовольнивши цареву примху, не йшов далі палацової брами і під нею складав свою здобич. А Еврісфей крадькома визирав згори, прикро вражений, що Геракл знову повернувся живий і знову він — переможець.

Подвиг другий: Лернейська гідра

Недовго випало відпочивати Гераклові. Він устиг тільки вичинити шкуру немейського лева, яку надумав завжди носити замість плаща, а хижакову голову — замість захисного шолома. Аж тут розшукав його царський оповісник Копрей і врочисто промовив:

— Великий цар Еврісфей велить тобі вбити гідру, що живе у Лернейському болоті і завдає людям страшної шкоди.

Ця гідра була меншою сестрою немейського лева, її теж породили вогнедишний Тіфон і отруйна Єхидна. Гідра мала великий зміїний тулуб і дев’ять голів, з них вісім були смертні, а дев’ята — середня — безсмертна. Сховавшись у воді або в очереті, гідра підступно нападала на людей, на великі отари овець чи іншу худобу. Дев’ятьма пащами вона враз роздирала найбільшого бика чи коня.

Геракл розумів, що відшукати ту потвору на болоті буде нелегко, і, не знаючи-добре місцевості, взяв собі за проводиря юнака Іолая.

Довго блукали вони болотом, ризикуючи провалитися в драговину, та нарешті зіркі Гераклові очі вгледіли чорну лискучу потвору, що, ледь вистромивши з води свої дев’ять голів, пильно стежила за сміливцями. Геракл звелів Іолаєві не рушати з місця, а сам пішов уперед, тримаючи в руці свою здоровенну палицю.

Тепер гідра звелася з болота, і її голови несамовито заметлялися, наче чорне гілля дерев під час буревію. Страшне шипіння і огидливий

сморід мало не запаморочили Гераклові голови, і він, кваплячись, щосили наступив на слизький тулуб потвори. Та запручалася, закрутилася, але Геракл тільки дужче притискав її до землі.

Тоді гідра обплела йому ногу хвостом, силуючись повалити героя, а її дев’ять бридких голів на тонких гнучких шиях марно намагалися прокусити лев’ячу шкуру, що тепер надійно боронила героя.

Геракл чимдуж розмахував своєю палицею, стинаючи ті голови, але, замість однієї, на тому місці зразу виростали дві голови, і герой зрозумів, що в такий спосіб він не здолає гідри.

А тут ще з болота виліз велетенський рак і вп’явся йому в ногу своїми клішнями.

— Еге, двоє проти одного! Це не по-чесному, — посміхнувся Геракл і гукнув Іолая: — Хлопче, підпали-но очерет і найближчі дерева, щоб потворі не було як тікати. А тоді біжи до мене.

І от над болотом потягло їдким димом, затріщало сухе гілляччя. Гідра занепокоїлася і засичала ще дужче.

— А що, не подобається? — засміявся Геракл. — Іолаю, неси сюди добрячу головешку, хай їй стане ще тепліше.

Тепер, тільки-но Геракл стинав якусь гідрину голову, хлопець одразу ж припікав ту шию головешкою, аж шкварчало і чорним диміло, і на тому місці вже нові голови не виростали.

А велетень-рак раз у раз прикро нагадував про себе своїми клішнями. Спершу Геракл не зважав на нього, та коли той надто боляче вщипнув за ногу, герой так придавив рака палицею, що його і слід на болоті запався. Але Гера, яка добре віддячувала всім, хто робив щось лихе Гераклові, не забула і про нього: відтоді на нічному небі виблискує сузір’я Рака.

Нарешті в гідри зосталася тільки одна — безсмертна — голова, що невпинно крутилася, уникаючи важкої палиці, та ось і вона, відтята, покотилася болотом. А довгий слизький тулуб, наче ганчірка, лежав біля Гераклових ніг, і з нього юшила густа кров, така отруйна, що від неї довкола все почорніло — і земля, і вода, і болотне зілля.

Геракл узяв свої стріли, вмочив вістрями в ту чорну кров, і стріли стали назавжди отруйні.

Безсмертну голову, що й досі скажено сичала, герой закопав глибоко в землю, ще й придавив зверху великою кам’яною брилою. А тоді вони з Іолаєм подалися назад, щасливі, що позбавили людей такої гидкої потвори.

Подвиг третій: Керінейська лань

Повернувшись до Тірінфа, Геракл сподівався хоч тепер відпочити, але на нього вже чекав царський оповісник Копрей.

— Великий цар Еврісфей, — суворо сказав він, — гнівається, що ти не сам знищив лернейську гідру, а мав помагача Іолая. Тож іди негайно в гори, спіймай живцем керінейську золоторогу лань і принеси її цареві.

— Гаразд! — похмуро сказав Геракл.

Йому страх не хотілося йти полювати це прегарне створіння. Та й важко було те зробити: легка і швидка, як вітер, лань наче літала по скелях, перестрибуючи урвища та глибокі провалля, тільки блискали її срібні ратиці та яріли проти сонця золоті кручені ріжки.

Геракл мав добути лань живу, тож він не взяв ніякої зброї і подався в Аркадію до гори Керінеї, де найчастіше траплялася людям та лань.

Довго блукав гірськими схилами Геракл. Він зайшов аж туди, де ніколи не ступала нога людини, бачив рідкісних звірів, бачив страшних хижаків,