Читати книгу - "Чорний альбатрос"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Троян подивився на взятий у скарбниці лук, і в нього негайно визрів план. Можна підстрелити дівчисько, доки її дружок преспокійно спить, а потім подати усім, як нещасний випадок. Мовляв, помилився, думав, що це звір. Мало що може трапитися на полюванні. Не те, щоб Трояна хвилювала думка Прошки, але, поки не відкриються двері у світ людей, він волів тримати простодушного дурника в друзях. Прибрати дівчисько — півбіди. Потрібно ще знайти й завести клятий годинник. Як показала Трясовина Прожитих Років, добре мати крайнього, котрого можна підставити у випадку небезпеки.
Троян взяв лук і пішов на пошуки Марики. Він не припускав, що може схибити, адже кобра обіцяла, що чарівна стріла потрапить у ціль. Полювання обіцяло бути легким. Він обнишпорив навколишні території, але на свою прикрість, Марику ніде не зустрів. Вирішивши, що вони разминулись, Троян повернувся до місця привалу, але й там її не було. Йому нічого не залишалося, як чекати. Рано чи пізно вона однаково повернеться.
Прошка прокинувся останнім. Спросоння він не зрозумів, де перебуває і як сюди потрапив. Варто йому було різко сісти, як біль у спині негайно нагадав про події попередньої ночі. Прошка зігнувся й застогнав. Правду кажуть, старість не радість. Він згадав, як дід, крекчучи, підводився з полу.
Троян похмуро сидів трохи віддалік.
— А де Марика? — запитав Прошка.
— Я сам хотів би це знати, — похмуро сказав Троян. — Коли я прокинувся, її вже не було.
— Напевно, пішла гриби-ягоди шукати. Підемо покличемо, — запропонував Прошка.
Перегукуючись, вони розійшлися врізнобіч, сподіваючись, що Марика їх почує. Пошуки були марними. Прошка стурбувався не на жарт:
— Із нею щось трапилося. Раптом її схопив дикий звір?
— Подавиться твій звір, — буркнув Троян собі під ніс.
— Що? — не розчув Прошка, який став глухуватим.
— Утекла. Який же я ідіот! Не можна було залишати її без нагляду! — не стримуючи емоцій, гнівно вигукнув Троян.
— Утекла? — запитав Прошка й раптом усе зрозумів. Марика звинувачувала себе в тому, що трапилося на болоті. Невже вона й справді думала, що накликає лихо, і втекла, щоб не заподіювати їм зла? Це було на неї схоже.
— Це все через мене, — сказав Прошка пригніченим голосом.
— Ти тут до чого? — презирливо кинув Троян.
Він по-своєму витлумачив втечу Марики. Не дарма кажуть, що кожний судить по собі. Троян вирішив, що дівчисько щось пронюхало і, як кішка, відчула загрозу. З її зникненням усе ускладнювалося.
— Як вона там одна однісінька? Переймається тим, що підбила нас іти на болото, — ремствував Прошка.
«От хитрунко! І цього разу викрутилася й уникла небезпеки», — подумав Троян, а вголос сказав:
— Треба будь-що-будь її знайти.
— Як же ми її відшукаємо? Ліс великий, — засмутився Прошка.
— Думаю, вона ненадовго затримається в лісі. Щоб потрапити у світ людей, вона буде шукати годинник. Потрібно дізнатися, де він. Якщо ми її не наздоженемо, то випередимо.
Глава 16Павукова вежа
Марика вийшла з лісу, коли сонце хилилося до заходу. Спереду простягався великий луг. Лише подекуди на ньому росли дерева, відкидаючи довгі, вечірні тіні.
Удалині виднілися фортечні стіни невідомого міста. Їх огортав легкий серпанок, надаючи місту схожості з міражем. Осторонь від міста височіла самотня вежа. Її було важко роздивитися. На тлі призахідного сонця вимальовувався лише темний силует, схожий на шахову туру.
Марика завагалася, не знаючи, куди вирушити. Вежа перебувала набагато ближче, але в ній було щось лиховісне: чи тому, що вона стояла окремо, чи тому, що проти сонця здавалася зовсім чорною.
Помізкувавши, Марика вибрала місто. Там для самотньої мандрівниці завжди знайдеться шматок хліба й нічліг. Не знайшовши ні доріжки, ні стежки, дівчинка підіткнула спідницю, щоб було зручніше йти, і додала швидкості, сподіваючись, що встигне до міських воріт до настання ночі.
Густа трава лоскотала голі щиколотки. Навколо було надзвичайно красиво. Луг майорів усіма фарбами й відтінками. Білі віночки ромашок сусідили з червоними вогнями маків. Розпатлані волошки — з кучерявою конюшиною. Подекуди острівцями піднімалися рожеві конуси іван-чаю. Жовті квіти курячої сліпоти й пижма яскравими плямами виділялися на тлі зеленої трави.
Марика намагалася не наступати на квіти, тому просувалася вперед набагато повільніше, ніж їй би хотілося. Ніколи їй не доводилося бачити такої розмаїтості польових квітів в одному місці. У цьому багатстві було щось штучне.
І раптом Марику осяяло: у кожної з цих рослин була своя пора цвітіння, а тут всі вони цвіли одночасно. Звідки їй було знати, що в Позачасовості не існувало пір року.
Подивувавшись примсі природи, Марика пішла далі. Вона вже змирилася з тим, що не встигне ввійти в місто і їй доведеться ночувати під фортечними стінами, коли зненацька вийшла на дорогу, що вела до поселення. З огляду на основні ознаки, по ній їздили нечасто. Вибоїста й вузька колія заросла бур'янами, і все-таки йти второваним шляхом було набагато легше.
Дівчинка прискорила крок. Незабаром вона порівнялася із самотньою вежею. Сонячні промені вже не заважали роздивитися зубчасті стіни, складені з каменю, почорнілого від часу. Зблизька вежа здавалася ще більш похмурою, ніж здалеку. Може,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний альбатрос», після закриття браузера.