Читати книгу - "Історія з собаками"

Інспектор, який давно знав Авакума й шанував його, підбадьорливо всміхнувся.

— О другій дня подзвонимо вам додому, — пообіцяв він.

Авакум відразу ж поїхав додому на вулицю Латинку. Два місяці не був удома, і зараз просто стужився, зголоднів за всім, що було там, за своїми улюбленими речами, за теплом каміна, за коньяком, налитим в улюблену срібну чару — трофей з часів момчиловської історії. Скинувши піджак, відразу ж узявся розпалювати в каміні вогонь. Коли затріпотіло полум'я, він підкинув двоє дубових полін і пішов у ванну запалювати колонку.

Потім узявся переглядати пошту. З десятка нерозрізаних листів погляд відразу вихопив елегантний синій конверт, підписаний великим, трохи наївним жіночим письмом. Від нього мовби ширився якийсь чудовий аромат. Насправді той конверт нічим не пахнув, то лише так здавалося Авакумові, вишуканий синій конверт і сміливий наївний почерк, напевно, нагадали про якісь давні улюблені парфуми.

Відклавши конверта набік, швидко перебіг очима решту листів.

І лише вийшовши з ванної, він одяг халат, сів у крісло перед каміном, запалив люльку й вирішив, що настав час узяти до рук синій конверт.

Лист був від балерини Марії Максимової. Десять років тому вона мимоволі стала головною постаттю шпигунської афери, яку Авакум назвав «Спляча красуня». В тому балеті вона виконувала роль Аврори. Двадцятитрирічна Марія була незрівнянною красунею й великою балериною, чимось «золотим і гарним», і Авакум мало не закохався тоді в неї. Після прем'єри «Сплячої красуні» вона прийшла до нього й перебула всю ніч, але після того відчуття «золотого й гарного» мовби погасло в його душі, і він більше не шукав зустрічей з нею. Через шість років знову зустрілися в Римі. Марія їхала на гастролі в Париж, а він прибув до Італії збирати матеріали для своєї книжки. Можливо, під впливом італійського сонця «золоте й гарне» знову ожило в душі Авакума, й вони провели разом дві ночі. Потім їх зв'язок урвався. Від неї надходили запрошення, він відвідував прем'єри, посилав їй розкішні букети, але на тому й закінчувалося — «золоте й гарне» не прокидалося в його душі. І ось нове запрошення. В листах вона називала його «глядачем з першого ряду» — він так назвав себе одного разу — і в цьому листі теж писала: «Повідомляю глядача з першого ряду, що двадцять дев'ятого числа цього місяця відбудеться прем'єра поновленої «Сплячої красуні». Я знову граю Аврору. Може, це тобі про щось нагадає. Подзвони мені! Марія».

Авакум посидів ще трохи, потім підвівся, дістав із шафки срібну чару й налив коньяку пальців на два. Випив його хильцем, зробив кілька кроків між дверима й виходом на веранду і нарешті, наче звільняючись від якогось тягаря, підійшов до телефону й накрутив номер «сплячої». На її запитання, хто дзвонить, він відповів:

— Глядач із першого ряду!

— О! — вигукнули з того кінця проводу.

— Не чекала мене?

— Вже втратила надію!

— Краще пізно, ніж ніколи! — промовив Авакум і запитав: — Чоловік удома?

Вона вийшла заміж сім років тому за одного генерального директора, який часто буває за кордоном.

— Чоловік в Італії. А чому ти питаєш?

— Після прем'єри чекатиму тебе тут, на Латинці. Прийдеш?

Вона не вагалася ані секунди:

— Ти ще сумніваєшся?

І в мембрані зазвучав її срібний веселий сміх.

За чверть друга з інституту експертизи повідомили про наслідки. Пружину було виготовлено зі спецсталі, яку виробляють лише, на одному заводі Болгарії — ЗСС, у місті Н. Щодо речовини на кружальці, то це був звичайний епоксидний клей «Універсал» зі значною домішкою ціаніду.

О другій годині за допомогою рації з Авакумом зв'язався капітан Петров.

— Дізнайся, — розпорядився Авакум, — хто з конструкторів ходив у експериментальний цех коли і що там робив!

І сказав, що прибуде до Н завтра, очевидно, на десяту ранку. Потім знову налив коньяку, але тільки на палець. До відльоту літака на Відин було ще досить часу, можна було ще посидіти біля каміна, потримати в руці срібну чару і, вже вкотре, перечитати вірші з часів момчиловської історії!

Він відкрутив верхню частину чари, здійняв її і прочитав написане на стінці зсередини:

Рушаю в ніч, забувши сон, —

з тобою всі мої думки.

Вітрець тихенько повіва,

і в небі блимають зірки. [10]

Здавалося, в хату залетів вітрець і приніс із собою запахи соснового лісу. І Балабаниця нахилилася, щоб роздмухати вогонь, а ситцева блузка розхристалася в неї біля шиї.

— Мабуть, і ти колись була такою мавкою! — мовив до неї Авакум.

— А зараз гірша? — блиснула очима Балабаниця й поправила блузку на грудях.

— Навпаки, зараз ти, як дві мавки! — засміявся Авакум.

Він знову склав чару й задумливо посміхнувся.