Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Пригоди Романа та його друзів на Дріоді 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

174
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді" автора Валентина Іванівна Коляда. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 73
Перейти на сторінку:
зникненні не винен.

Фургон стояв цілий і неушкоджений на тому ж самому місці та мав такий самий вигляд, як його діти і залишили.

Місце, що вони на нього повернулись, вже не було узбережжям. Вода відступила і її вже практично ніде не було видно, скрізь залишилось тільки розкидане сміття та вивернуті дерева, що то тут то там лежали під гарячим промінням Раміду, розкарячивши своє погнуте та покручене коріння та брудну поламану крону. Тільки далеко на обрії синіла її блакитна смужка. І було невідомо, чи то вже річка увійшла у своє попереднє русло, чи то ще видніється її розлив.

Але діти не стали над цим замислюватись. Зараз їх турбували зовсім інші справи, найголовнішою з яких була тема, як протягти фургон крізь чагарники, яку вони почали обговорювати після того як поїли, розвівши багаття, та попили чаю, який вже майже закінчувався. Але після тривалого утримання діти дозволили собі цю розкіш.

Потім хлопець, залізши до фургона та перевіривши там все всередині, почав запрягати у нього вже добре відпочилого та помітно повеселілого Террі.

Діти завантажили цілий лантух горіхами та, кинувши на місце, що надало їм прихисток у часи розпачу, прощальний погляд, Рома, Тася та їхні друзі вирушили у дорогу.

Маленька кавалькада, минувши пальми, до кожної з яких брат з сестрою підійшли та обняли її, почала обережно спускатись у долину.

— Глянь, — Тася раптом торкнула брата, що йшов поряд із нею, ведучи за кільце Террі, за плече та показала рукою вперед. Хлопець, що не відривав очей від стежки, щоб благополучно звести тваринку у долину, підвів на сестру погляд та, прослідкувавши за помахом її руки, відразу ж присів від побаченого.

— Напевне, Дріода ніколи не перестане нас дивувати та вражати! — простогнав хлопець, намагаючись звестись на ноги, бо ззаду на нього напирав фургон, який почав котитись за інерцією. — Але як таке може бути? Це ж попросту незбагненно!

— Але факт є факт. Навколишній світ поміняв своє обличчя.

У долині замість колючих чагарників тепер зеленіли широкі, всіяні білими, жовтими, блакитними, червоними та бузковими квітами, луки, на узбіччях яких росли, вкриті ніжним рожевим цвітом, груші та яблуні. Поміж лук жовто-білою стрічкою вилась дорога, широка та зручна, добре вкатана сотнями коліс.

Роман, який вже трохи відійшов від пережитого шоку, здвигнувши плечима, разом з Террі, досягши долини, ступив на дорогу, яка тільки що з’явилась, ніби звичним рухом відрізав до вечері шматок хліба.

Повітря було напоєне пахощами зеленої трави та яскравою палітрою ароматів квітів, що вигравали своїми кольорами під щедрим промінням Раміду, тішачи очі своїм розмаїттям. Колеса фургона весело та швидко котились по дорозі, злегка підстрибуючи на ресорах. Террі, прядучи вухами та широко роздуваючи вологі ніздрі, легко тяг його за собою. Не знаючи кому дякувати за це диво, діти просто радісними очима дивились на чудову природу Дріоди, яка щоразу підносила їм чудесні сюрпризи.

Пірат то бігав позаду, то з веселим гавканням мчав попереду, високо підстрибуючи і б’ючи лапками свіже, напоєне дурманливими пахощами повітря, що линуло від яскравого килима та неозорих яскраво-зелених лук. Працьовиті бджоли діловито літали туди-сюди, збираючи медові продукти квіткового цвіту та несучи їх до рідного вулика. Над Террі завис волохатий джміль і з голосним дзижчанням летів просто над мордочкою віслючка. Коли джмелеві це набридло, бо тваринка ніяким чином не реагувала на таке сусідство, волохата дзиґа шугонула вгору та розтанула у блакитному мареві.

— А ти помітив, — звернулась Тася до брата, — що перший раз, відколи ми тут, у повітрі літають комахи і ростуть такі ж самі, як у нас, плодові дерева, трави й квіти. Цей пейзаж земний, точно тобі кажу.

Роман лише хмикнув, бо йому вже не вистачало сил дивуватись усьому, що траплялось з ними на цій загадковій планеті, та ще швидше пішов вперед, стараючись до вечора дістатись до місця.

— Слухай, а якщо ми прийдемо, а лицаря та його коня вже там нема, що тоді будемо робити?

— А от якраз цього я не думаю, — розважливо відповів хлопець. — Бо цей пейзаж, як відповідний фон, спеціально підібраний до подій, що наснились нам уночі та мають скоро відбутись у подальшому часі. І це, мабуть, був зовсім не сон. Просто ми побачили все у формі сну, тобто все, що тоді відбувалось, а це, певне, в порядку речей на цій планеті. Тут все підігнано майже в ідеалі, щоб кожен, хто або живе, або гостює тут, почував себе якомога комфортніше і міг поринути у вир звичних саме для нього епох, часів та подій. І завтра на цьому ж місці можуть гуляти мамонти і бігати дикуни або, толерантніше, — люди земного дольодовикового періоду зі списами та з пов’язками на стегнах, і довколишня природа перетвориться у відповідне для цього періоду середовище.

Роман замовк і зосередився на компасі, звіряючись по ньому кожні п’ять хвилин. Жодної похибки вже не було. Дорога плавно звивалась спочатку дугою, потім серпантином, огинаючи невисокі пагорби, що плавно перейшли у гори, вкриті густим зеленим лісом. Та це зовсім не заважало руху наших мандрівників. Шлях залишався все таким же широким та зручним. І все це разом, як і раніше, дуже нагадувало земні простори. Їм зустрічались ясени, тополі, берези, ялини, величні дуби та буки.

— Якщо я не помиляюсь, за часом ми вже повинні дістатись до того місця, яке з таким жалем вранці залишили. Але я й близько не бачу ані валунів, ані гострих камінців, що так заважали нам ходити.

1 ... 37 38 39 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"