Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."

Нарешті Світлана знову повернулася до метелика, однак як не напружувала зір, розібрала тільки, що малюнок нагадує людський профіль. Світлана зустрічала комах з «очима» на крилах, але от з цілими портретами не доводилося, тому вона підвелася навшпиньки, дотягнулася до метелика й спробувала відірвати його від павутини, щоб розглянути ближче. Тендітне тільце комахи могло розсипатися в пальцях, тому Світлана постаралася проробити процедуру якомога акуратніше.

На жаль, павутина міцно тримала здобуток. Світлана наткнулася на пружний опір ниток, смикнула сильніше, але метелик раптом затріпотів у неї під рукою! Від несподіванки Світлана відхилилася, і в цю мить на неї пахнуло трупним смородом. Щось висунулося через купу кошиків і простягнуло кощаву білу руку повз щоку Світлани до павутини. Позаду пролунав здавлений вигук Степена, потім гримнув постріл. Біла рука на мить затрималася в повітрі, потім зникла у зворотньому напрямку. Щось із шумом упало.

Світлана стояла, прикипівши очима до метелика, який бився в павутині, й не наважувалась оглянутися. Її серце тріпотіло так само несамовито, як піймана комаха, а від мерзенного смороду паморочилося в голові.

— Ану відступи, — вимовив за спиною голос Клодта.

Світлана не ворухнулась, хоча промінь світла вперся в стіну, висвічуючи метелика, який змахував крильми. Клодт присвиснув, потім переклав ліхтар у праву руку, а лівою накрив комаху, що враз «ожила». Павутина із дзенькотом лопнула, у стіні відкрилася невелика квадратна ніша.

— Що там? — пролунав хрипкий від хвилювання голос Степена.

Клодт підсвітив ліхтарем, а потім дістав з ніші маленьку білу скриньку, яка відразу ж потемнішала.

— Це те, що треба! — вдруге за весь цей час Клодт посміхнувся. — Молодець, дівчисько!

Світлана відчула, що от-от знепритомніє, повернулася й, намагаючись не дивитися на підлогу, повільно пішла до сходів. Серце гучно бухкало у вухах, ноги тремтіли, а горло стиснув спазм.

Звичайно, я міг би побігти за Свєткою, але навіщо? У неї були два цілком зацікавлених стражі. Я віддав перевагу більш приємному проведенню часу й вирішив послухати, як скриплять під лапами кістки Тайфуна. Хоч він і не зміг розлучитися з людським виглядом, але до кінця людиною так і не став. Людина б не вижила після прямого зіткнення з бійцівським зетагом.

Хоч і зі скрипом, але кістки Тайфуна все-таки зросталися, а коли почалася регенерація, то й тепловіддача посилилася. Птерод палахкотів, як батарея центрального опалення, й приємно зігрівав мої лапи. Стало так добре, як у нас на кухні, коли Свєтчина мама готує… Але як переконати шлунок, що ультуні не потрібна органічна їжа?

Спробувати до цього хлопчиська підлизатися чи що? Хоча він і є істотою незрозумілого походження та призначення, але зранку консервами ділився…

Кіт Васько перестав муркотіти і деякий час спостерігав за Антелем, який метався по кімнаті. Антель не знаходив собі місця: то визирав у вікно, то крутив у руках підібраний десь свічник, то рішуче гепався в крісло, щоб через півхвилини знову підхопитися й почати ходити по старому паркету.

Васько встав, солодко потягнувся і зістрибнув з ліжка. Він було спробував пристосуватися до кроків Антеля, але, зрештою, заплутався й потрапив йому під ноги. Антель сердито відпихнув кота:

— Геть! Не до тебе.

Ображений Васько осудливо прижав вуха, розпушив шерсть й стрибнув назад на ліжко.

— Подумаєш! — прошипів він собі під ніс.

Антель здригнувся й втупився в Тайфуна. Птерод лежав нерухомо в тій же позі, у якій його залишили після перев’язки, очі, як і раніше, були заплющені, тільки на щоках загорався неприродно яскравий рум’янець.

Антель перевів подих і поглянув на кота. Кілька секунд вони з Васьком дивилися один одному в очі, потім людина відвернулася, а кіт звузив зіниці, підібрав під себе лапи й знову завів нехитру пісеньку.

Як вони мені всі набридли! Чому я повинен розбиратися у всіх тонкощах перекрученої реальності — хто тут, зрештою, Могутність шукає? Так ні, замість того щоб ретельно вивчити обстановку, один пішов на зетагів врукопаш, інша погодилася на роль міношукача. Тьфу!

А цей… мигтить перед очима, від страху з розуму сходить. Теж мені, вартового знайшли!

Світлана піднялася до своєї кімнати й відразу