Читати книгу - "Усі птахи в небі (ЛП)"

— Я... ви повинні вірити, що я хочу піти з вами. Понад усе. Але я не можу. Я не можу покинути мого друга у біді. І якщо ваші магічні відьми-вчителі не вірять у вірність і не допомагають людям у різних неприємностях, то я думаю, що не хочу знати, чого вони навчають — в будь-якому випадку це буде неправильно.

Патриція підняла очі на сонцезахисні окуляри. Він вивчав її або, можливо, готувався відмовитися від неї.

— Слухайте, — сказала Патриція. — Просто дайте мені один день. Двадцять чотири години. Мені просто потрібно переконатися, що з Лоуренсом все в порядку, і тоді я обіцяю, що поїду з вами. Гаразд?

— Скажімо так, я даю вам двадцять чотири години, щоб ви допомогли своєму другові. — Чоловік зітхнув. — Ви згодні?

Патриція майже сказала: "Звичайно, так", але після всіх її угод з паном Роузом, це питання, здавалося, може стати ще однією пасткою. Або, можливо, тестом.

— Ні. Але я буду найкращим студентом, якого ви коли-небудь бачили, — сказала вона замість цього. — Я буду вчитися ночами. Я буду виконувати всі додаткові завдання. Після цих двадцяти чотирьох годин, я буду учнем-маніяком. Просто, будь-ласка... дозвольте мені зробити це в першу чергу.

Чоловік нахилився — його чорний силует видавав роздратування.

— Дуже добре, — сказав він нарешті. — У вас є один день. Вільний.

— Чудово. Тепер, будь-ласка, підвезете мене?

Канот кинув на Патрицію такий погляд, ніби серйозно намірився покинути її одну.

Чорно-світлі ангели нарешті вицвіли у центрі очей Лоуренса, але він все ще відчував їх. Він дрімав, і не тільки тому, що вони замкнули його в шафі для обладнання, абсолютно голого. Скільки разів вони підкидали його до стелі? Він не міг згадати — його голова була повна залізного брязкоту, а паніка піднімалася кожного разу, коли він намагався відсторонитися і подивитися на контури ситуації в цілому, а не на деталі. У шафі лежала несправна лампа, і він продовжував думати, що чує, як хтось повзає позаду нього в темряві. Щоразу, коли він змінював позицію, його кулі торкалися крижаної підлоги.

Сьогодні мав бути день, коли візит Лоуренса до військової школи підготовки закінчувався, і його повертали додому. Але комендант Петтерберт викликав його в свій кабінет і сказав, що в світлі деяких неприємностей у Кентерберійській академії — подружка Лоуренса здійснила сатанинський ритуал і погрожувала вчителеві — всі думали, що буде краще, якщо Лоуренс залишиться на невизначений термін у "Coldwater". А ще краще назавжди.

Хтось вчепився за дверну ручку ззовні, і Лоуренс інстинктивно згорнувся в клубок, захищаючи голову. Він ще не був готовий до нового раунду підкидань.

— Лоуренс? — Дівочий голос. Лоуренс підняв очі і побачив Патрицію у відкритих дверях разом з старим афро-американцем в шапці з дизайнерським козирком. — Нічого собі. Ти голий.

— Патриція! Як ти мене знайшла? — Коли він зіп'явся на ноги, одночасно намагаючись приховати свій сором, то відчув себе так, ніби за ним приїхала машина швидкої допомоги з мигалкою, і вдячність, що вона приїхала таким чином, перш ніж жахнутися знову. Вони не могли бачити її тут, інакше його просто покарають ще гірше.

— Ваш батько нарешті здався і розказав мені, що вони зробили. І я чула, як один із цих курсантів сказав, що "новий хлопець" у шафі. Вони зараз грають у якусь військову гру і далеко звідси, але я не знаю, як довго це триватиме. Ми виведемо вас звідси. Візьміть куртку. Це Кано. До речі, він відьмак, але його основною майстерністю, схоже, є сарказм.

Високий чоловік-Кано помахав рукою, а потім відвернувся, і заговорив у свій телефон з набридлим виразом обличчя.

Патриція віддала куртку Red Sox Лоуренсові. Він майже взяв її, але тоді уявив, яккий у нього буде вигляд, коли він бігтиме з Патрицією та її другом. А після цього... Що він зробить? Він не міг поїхати додому, його батьки просто відправлять його назад. Він не зможе піти в свою наукову школу, якщо не послухається батьків. Яка школа на Землі дозволить бомжу вивчати фізику?

— Я не можу. — Лоуренс забрав руку від куртки.- Вибач. Я просто не можу — Його голова розколювалася, а шлунок збирався бунтувати.

— Вау, вони дійсно відкололи з тобою номер. — Патриція нахилилася вперед, оглянувши його синяки у світлі з коридору. — Лоуренс, це я. Твій друг. Мене нарешті запрошують до таємної школи відьом, де я дізнаюсь все про магію, але я попросила їх почекати, щоб прийти і врятувати тебе. Тому що пан Роуз дав мені зрозуміти, що ти збирався померти. Тому давай...

Лоуренс подумав про напівспущений прапор і MRSA в ізоляторі. Вони можуть зробити це схожим на випадковість.

— Я не можу просто так втекти. — Лоуренс покрив своє обличчя однією рукою і свій сором іншою, незграбно. —