Читати книгу - "Коло смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У залі кав'ярні було більше відвідувачів, ніж я сподівався. Голови повернулися у мій бік, гул голосів на мить стих, коли я попрямував до барної ляди. Замовив порцію фрикадельок і пиво, прихопив з собою газету й сів за вільним столиком у кутку, де можна було спокійно попоїсти, далі від цікавих поглядів.
— Посмакувало?
Я підвів голову і втопився у блакитних очах; розпашілі щоки, світле, сколошкане волосся, яке жінка без особливого успіху намагалася зчепити на потилиці.
— Так, було смачно.
Вона простягнула мені руку.
— Ось і добре. Мене звуть Маґда, — відрекомендувалася білявка. — Я власниця цього закладу, — додала вона, помітивши мою збентеженість. — Це я приймала телефоном ваше замовлення на проживання.
— А, Маґда, звісно, — я підхопився з місця. — Мікаель Бренне.
— Кімната вам сподобалася? Нічого не бракує?
— Кімната просто розкішна.
— Добре, — вона знову всміхнулася, я побачив, які в неї білі, рівні зуби, великий рот і ямочки на щоках. — Може, ще пива?
— Залюбки, — погодився я і задивився їй услід.
Її було так багато. Хтось би назвав її повненькою, але вона легко ходила, мов пурхала, і мала гарні ніжки.
Їжі більше не розносили, зате жваво розходилося пиво. Маґда знала тут, здавалось, усіх. Для кожного вона мала усмішку й добре слово. Я прочитав газету й тепер спостерігав за іншими відвідувачами. Ніхто вже мене не розглядав, інтерес до новенького швидко пропав. Юна парочка сиділа в кутку, тримаючись за руки. Інша, старша, пара попивала пиво в зосередженій мовчанці, ще інша стиха емоційно бесідувала. Четверо молодиків сиділи за столиком, усуціль заставленим порожніми пивними пляшками. Я потягував пиво, крадькома поглядаючи на Маґду. Якось вона повернула голову й завважила мій погляд. Я знітився, потупив погляд, а коли знову підвів очі, вона усміхалася. Як довго я не був з жінкою, подумалось мені тієї миті.
Люди поволі розходилися. Лише парубійки та двоє літніх чоловіків ще сиділи. Я вже вирішив було іти спати, як вхідні двері відчинилися і ввійшов чолов'яга з порому, той, що курив на кормі. Роззирнувшись на всі боки, рушив просто до мого столика.
— Доброго вечора, — привітався він. — Можна коло вас сісти?
— Прошу, — запросив я.
Звали його Франк Ланде, він прожив на Вестьой майже все своє життя.
— Я тут народився, тут, напевно, і помру, — сказав він.
— Вам ніколи не хотілося звідси поїхати, побачити світ?
Чоловік голосно засміявся.
— Я бачив світ. Три роки в школі, потім рік роботи в столиці. З мене досить… Звичайно, люди, вони люди всюди, але я волію жити тут, аніж деінде.
— Що ви робите в Осло?
— Прибирав блювотиння і кров. Лагодив поламане й зіпсуте. Збирав людські відходи, — чолов'яга криво всміхнувся. — Іншими словами, був поліцейським.
— Поліцейським?
— Так.
— І ви покинули професійну кар'єру, попрацювавши тільки рік?
— Та ні, я покинув не кар'єру, лише Осло. Повернувся додому й став помічником ленсмана.
— Я й не знав, що представництво ленсмана є у цій…
— У цій дірі?
— Я такого не казав.
Франк Ланде засміявся.
— Ні, але подумали. І маєте рацію. Я працюю на великій землі, на суходолі, — і він назвав, де саме. — Там розташована головна контора ленсмана, там я винаймаю маленьке помешкання. Сюди часто приїжджаю, коли трапляється нагода.
До столика підійшла Маґда, привіталася. Вона принесла пиво для Франка, хоч він і не замовляв.
— Дякую, — Франк підвівся й обняв жінку за стан. — Чарівна Маґда! Найвродливіша жінка на Вестьой, Мікаелю!
Маґда всміхнулася і вивільнилася з його обіймів.
— Може, сядеш до нас? — запитав Франк.
— Я ще маю роботу. Трохи згодом.
Ми цоркнулися і випили. Франк розповідав острівні історії, про браконьєрську риболовлю, пияцтво та сусідську ворожнечу, яка передавалася з покоління у покоління. Він був дотепний розповідач, який вмів помічати людські вади, тож ми часто реготали. Франк приніс ще по гальбі пива, відмахнувся від моїх спроб заплатити.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коло смерті», після закриття браузера.