Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Коли приходить темрява 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли приходить темрява"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли приходить темрява" автора Ксенія Циганчук. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 97
Перейти на сторінку:
Вона чекала підтвердження від мене.

Я ствердно похитав головою.

— Ти була права. Він, певно, таки заздрить мені. Інакше навіщо б таке робив? — Я заплющив очі.

Відразу ж уявилася страшна постать колишнього друга.

— Він хотів сьогодні ввечері зустрітися без тебе. Та я так не погодився. Спершу мені його побажання видалося дивним, але я ні про що не запитав. Якийсь час по тому, після того, як ми з тобою розійшлися, він подзвонив і попросив про зустріч. Мовляв, дуже нагальна справа. Напевне, він за мною стежив. Інакше як би дізнався, якою дорогою я піду? На пустирі він напав на мене. Ударив ножем, затим, певно, вирішив, що я вже помер, і покинув мене. Мені вдалося виповзти з провулка, щоб мене побачили. Далі, я думаю, ти вже знаєш, як усе відбувалося. Навіть краще за мене, чи не так?

Ліза похитала головою.

— Тут Федюкевич із Малашком, — повторила вона. — Вони хочуть із тобою поговорити. І мені здається, не слід зволікати.

— Я не хочу говорити з Малашком.

— Назаре, ти ж знаєш, що мусиш. Вам потрібно помиритися. До того ж ти сам казав, що я завжди маю рацію.

— Ти мене також попереджала, що мені треба остерігатися Малашка.

Ліза задумалася.

— Так, але ви мусите помиритися.

— Ну, гаразд, клич його. Зроблю так, як ти скажеш. — Я слабко усміхнувся.

Ліза швидко піднялася й вийшла в коридор. Дуже скоро в палату увійшов слідчий. Федюкевича з ним не було. Я переповів йому те, що розказував коханій. Обличчя його видавалося надто похмурим. Він говорив мало, запитав тільки Стасову адресу. Дізнавшись, відразу ж подзвонив Ярикові й віддав наказ заарештувати мого колишнього товариша. Малашко вже збирався йти, та я вирішив його затримати.

— Вибачте за те, що вам наговорив. — Я змусив себе сказати ці слова. У глибині душі я все ще був певен, що з Малашком не все так просто. Я вже знав, хто вбив Заречнюка та його дівчину, але знав і те, що Малашко — перевертень у погонах. Ненавиджу перевертнів. Чому люди ніколи не можуть бути чесними? Хоча б із собою?

— А ви взагалі розуміли, що казали, коли звинувачували мене у всьому цьому? — Поліціянт не дивився мені в очі.

— Я не знаю, що на мене напало тоді, — кволо промовив я.

— І я не знаю, що на вас напало. У мене тоді склалося враження, що я говорив із людиною, якої абсолютно не знаю.

Я пильно подивився йому в очі. Нарешті наші погляди зустрілися.

— Чому ви не дивитеся мені в очі? — поцікавився я.

— Я дивлюся вам прямо в очі, — відповів Малашко, проте відразу ж заперечив собі, укотре відвівши від мене погляд.

Мене це дратувало. Нарешті слідчий знову глянув на мене. Відтак Малашко заговорив тихіше, схилившись наді мною:

— Кілька років тому зі мною на роботі стався прикрий випадок. Я застрелив одного злочинця. Він хотів дістати з кишені ножа, а я чомусь вирішив, що то мав бути пістолет. Я вистрілив, — поліціянт на мить затнувся, — і вбив його. Це був самозахист. Та мені вказали на те, що в того мудака був не пістолет, а лише ніж, і звинуватили в перевищенні службових повноважень. Почався розгляд справи. І в цій справі мене таки виправдали, зрозуміло? — Він знову непевно подивився мені в очі. — Мене виправдали, — повторив він. — Навіть зараз дехто вважає, що я тоді добряче заплатив за це рішення й за свою посаду. Дехто й досі не може заспокоїтись і продовжує поширювати плітки. Так, я не заперечую, Заречнюк таки намагався мене шантажувати. Але я знав, що він нічого не зможе проти мене закинути. Я ігнорував той шантаж. Не знаю, чи знала про це його дівчина. Я взагалі ніколи її не зустрічав. Ви не помилилися: я зітхнув із полегшенням, дізнавшись про його смерть. Цей покидьок не міг заподіяти мені нічого серйозного. Але міг скаламутити воду. А я й так свого часу добряче понервувався через той випадок. Та мені б і на думку не спало лише за це його вбивати… Отже, вам зрозуміло, як усе було насправді?

Я кивнув головою. Скидалося на те, що Малашко говорив правду. Але ж він і досі не відповідав на мій погляд.

— Я нікому про це не розповім, — пообіцяв я.

— Буду вам дуже вдячний. — Слідчий вийняв із кишені сонцезахисні окуляри. — Зараз я поїду у відділок. Коли з’являться якісь новини, ми вам повідомимо. Зараз ви в безпеці. Якщо Стас думає, що вас убив, а він — я в тому переконаний — так і вважає (інакше б не залишав вас там просто так), то ваш товариш нікуди від нас не подінеться. Я впевнений, що спіймати його не буде проблемою… Хай там як, за півтора-два тижні вас звідси випишуть. Я дуже прошу, Назаре, не ходіть безлюдними місцями. Це надто небезпечно. Навіть тоді, коли за вами не полює ніякий псих.

Ми попрощалися, і Малашко пішов. До палати увійшла Ліза. Ще за дві години Ярик подзвонив їй на мобільний і повідомив, що Стаса впіймали. На допиті мій колишній друг у всьому зізнався… Помсту задумав уже

1 ... 37 38 39 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли приходить темрява», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли приходить темрява"