Читати книгу - "Ліс таємниць"

Піскошторма притулилася ближче до Вогнесерда і нявкнула йому на вухо:

— Я відчувала, що буде сварка через Хвостолома, вже коли Ночезір узяв слово.

— Я знаю, — відповів кіт. — Та Синьозірка не може його зараз вигнати. Виглядатиме так, ніби вона здалася. Після цього її ніхто не поважатиме — ні Громові, ні будь-які інші коти.

Піскошторма муркнула, погоджуючись із ним. Вогнесерд спробував зосередитися на іншій частині Зборища, але це важко вдавалося. Він не міг абстрагуватися від ворожих поглядів котів Вітряного та Тіньового Кланів і всім серцем бажав, щоб Зборище скоріше закінчилося.

Час тягнувся довго, та зрештою місяць почав танути на небі, і коти зібралися вирушати по домівках. Громові вояки мовчки приєдналися до Синьозірки, як тільки вона зійшла з Великого Каменя, і оточили її захисним колом. Вогнесерд подумав, що вони всі, мабуть, були непевні того, чи протримається перемир’я.

Коли вояки стали довкруж Синьозірки, Вогнесерд помітив Одновуса, який проходив повз них до загону Вітряних котів. Їхні погляди зустрілися, і Одновус зупинився.

— Мені шкода, що так вийшло, Вогнесерде, — тихо пронявчав він. — Я не забув, як ви повернули нам дім.

— Дякую, Одновусе, — відповів Вогнесерд. — Якби ж…

Він затнувся, побачивши Тигрокігтя, що протиснувся в коло й вищирився проти Одновуса. Вітряний вояк розвернувся і рушив далі до своїх котів. Вогнесерд уже приготувався до якогось уїдливого коментаря, та воєвода мовчки пройшов повз нього.

— Сподіваюся, ти задоволена собою, — зашипів Тигрокіготь на Синьозірку, наблизившись до неї. — Тепер два Клани хочуть нашої смерті. Треба було давно вже викинути геть того гада.

Вогнесерда дуже здивувала така ворожість Тигрокігтя до Хвостолома. Ще недавно він бачив, як вони ділилися язиками так, ніби воєвода змирився з його перебуванням у Клані. Та, зрештою, не дивно, що він був сердитий. Через сутичку з Вітряним та Тіньовим Кланами сердилися всі.

— Тигрокігтю, тут не місце для внутрішніх суперечок, — тихо відповіла йому Синьозірка. — Коли повернемося до табору…

— І як же ви збираєтеся повертатися? — перебив їх Ночезір, прослизнувши повз Громових вояків. — Часом не тим шляхом, яким прийшли? Ступите хоч одною лапою на територію Тіньового Клану, і ми розірвемо вас на шмаття.

Він обернувся і пішов геть, не чекаючи на відповідь.

Якусь мить Синьозірка виглядала розгубленою. Іншого шляху додому в них не було, хіба що спробувати перепливти потік. Вогнесерд здригнувся від думки про стрімку течію, яка мало не забрала в нього життя. Невже їм доведеться залишитися біля Чотиридерева, аж поки не спаде повінь? Раптом він відчув запах Річкового Клану і повернувся. До них наближався Кривозір із кількома вояками.

— Я все чув, — звернувся кіт до Синьозірки. — Ночезір дурницю впоров. У такі часи всім котам слід допомагати одне одному.

Провідник глянув на Вогнесерда. Мабуть, він згадав, як вони із Сіросмугом приносили їжу Річковому Кланові. Та про це не знав більше ніхто, крім Синьозірки. Навколо лунало спантеличене мурмотіння вояків.

— Ви можете повернутися через нашу територію, — продовжив Кривозір. — Ми переходили річку по мосту Двоногів. Ви можете піти з нами, і далі вниз за течією, а там перейти назад на свої землі по колоді.

Перш ніж Синьозірка встигла відповісти, Тигрокіготь зашипів:

— І чого б це ми мали довіряти Річковому Кланові?

Кривозір не звернув уваги на його слова. Його погляд був зосереджений на Синьозірці — він чекав на її відповідь. Вона з повагою схилила голову.

— Дякую, Кривозоре. Ми приймаємо твою пропозицію.

Провідник Річкового Клану коротко кивнув і повернувся, щоб вивести її з галявини. Громові коти все ще бурмотіли поміж собою, виходячи слідом за своєю провідницею. Коти з Тіньового та Вітряного Кланів злісно зашипіли, незважаючи на Річкових котів, що захищали Громовий Клан з усіх боків. Вогнесерд раптом усвідомив, що впродовж одного Зборища змінився розподіл сил у лісі: Вітряний Клан став на бік своїх одвічних ворогів із Тіньового Клану, а Річковий Клан, навпаки, підтримував Громовий.

Коли вони дійшли до вершини схилу, Вогнесерд полегшено зітхнув. Зборище залишилося позаду разом із новими та старими ворогами. Він помітив, що Сіросмуг намагався йти якомога ближче до Срібнострумки, та між ними була якась інша Річкова королева.

— Ти впевнена, що не втомилася? — метушилася та. — Для вагітної кицьки така подорож надто довга.

— Ні, Яроквітко, все гаразд, — терпляче відповідала Срібнострумка, кисло поглядаючи тим часом на Сіросмуга.

Тигрокіготь замикав групу Громового Клану. Він крутив головою з боку в бік, ніби щомиті очікував нападу Річкових котів.

Синьозірку, натомість, не бентежила подорож з іншим Кланом. Коли вони відійшли достатньо далеко від Чотиридерева, вона залишила Кривозора вести котів, а сама відстала, щоби приєднатися до Мрячконіжки.

— Я чула, що ти мала кошенят, — тихо пронявчала вона. — Як вони?

Мрячконіжка виглядала трохи здивованою, що до неї звернулася провідниця Громового Клану.

— Так… двох із них змило річкою, — відповіла королева. — Вогнесерд із Сіросмугом їх порятували.

— Співчуваю. Ти, мабуть, дуже за них перелякалася, — промуркотіла Синьозірка. Її блакитні очі дійсно були сповнені співчуття. — Я рада, що коти Громового Клану змогли допомогти вам. Кошенята вже оклигали?

— Так, із ними все добре, Синьозірко, — Мрячконіжка все ще не могла зрозуміти, чому її так детально розпитує Громова провідниця. — Вони здорові. Скоро вже стануть новаками.

— Я певна, що вони будуть хорошими вояками, — лагідно нявкнула Синьозірка.

Дивлячись на свою провідницю, яка крокувала поруч із Річковою королевою, Вогнесерд усе думав, як схоже їхнє блакитно-сіре хутро переливалося в сяйві місяця. Обидві кішки були охайні й дрібненькі. І коли їм треба було перестрибнути через колоду, що перекривала шлях, вони пригиналися абсолютно однаково. Каменешуб, який ішов за ними, був копією своєї сестри — його хутро виблискувало сріблом, а граційним рухам можна було лише позаздрити.

Вогнесерд дивувався: якщо коти з різних Кланів виглядають так схоже, то чому вони не можуть схоже мислити? Чому тоді між ними так багато суперечок? Він згадав ворожість, з якою до них поставилися Тіньовий та Вітряний Клани, і те, як недобре вони сприйняли бажання Синьозірки прихистити Хвостолома. Крокуючи до моста, насторожений запахами Двоногів, Вогнесерд відчував наближення холодних вітрів війни.

Наступного світанку після Зборища Вогнесерд прокинувся у вояцькому кублі й побачив, що Сіросмуг уже пішов. Мох, на якому спав його товариш, устиг охолонути.

«Мабуть, пішов до Срібнострумки», — подумав Вогнесерд і приречено зітхнув. Це було й не дивно, адже Сіросмуг знав, що вона вагітна від нього. Значить, Вогнесердові знову доведеться покривати його відсутність.

Широко позіхнувши, кіт прослизнув крізь кущі