Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

— Так-так, звичайно, — зважилася нарешті знову всміхнутися вона.

Собачий гавкіт супроводжував Харрі до самого кінця під’їзної доріжки. Дійшовши до воріт, він обернувся. Вігдіс Албу застигла на ґанку рожевої плантаторської гасієнди. Голова її була опущена; промені сонця просвічували крізь зачіску і грали химерними відблисками на еластичному трико. Здалека вона нагадувала бронзове оленя.

У «Віка Атріум» Харрі не вдалося знайти ні вільного місця на парковці, ні таблички офісу Арне Албу. Добре ще, що пані, яка сиділа за столиком адміністратора, повідомила, що Албу орендує тут кабінет на паях із трьома такими ж, як він, фахівцями з інвестицій. А зараз він вирушив на «діловий ленч».

Коли Харрі вийшов із будівлі, з’ясувалося, що якийсь завзятий страж порядку з транспортної поліції уже встиг засунути штрафну квитанцію йому під двірник. Так із зіпсованим настроєм і штрафною квитанцією в кишені він і увійшов до «Пароплава “Луїза”», який виявився зовсім навіть не пароплавом, а рестораном в Акер-Брюґґе. На відміну від «Шрьодера», в цьому закладі заможні відвідувачі — власники офісів у цій частині міста, яку, хай і з деякою натяжкою, можна було вважати Уолл-стрит норвезької столиці, — могли досить смачно попоїсти. В Акер-Брюґґе Харрі завжди почувався дещо не в своїй стихії — скоріше за все через те, що не був туристом і все життя з раннього дитинства провів на вулицях Осло. Увійшовши до ресторану, він перекинувся кількома словами з барменом за стойкою, який вказав йому на столик біля вікна.

— Прошу вибачення за неспокій, панове, — почав Харрі, підійшовши ближче.

— А-а, нарешті, — один із трьох панів, що сиділи за столиком, нервовим рухом відкинув назад падаючий на лоб чубок. — Послухайте, і це ви називаєте — довести вино до потрібної температури?!

— Я називаю це — норвезьке червоне, розлите в пляшки з-під «Кло-де-пап», — незворушно відповів Харрі.

Володар чубка — явно в замішанні — витріщився на Харрі, приділивши особливу увагу його темному костюму.

— Жарт, — усміхнувся Харрі. — Яз поліції.

Замішання переросло в явний переляк.

— Заспокойтеся, зовсім не з Управління з боротьби з економічними злочинами.

Очевидне полегшення, що поступово переходило в подив.

І раптово — вибух по-хлоп’ячому дзвінкого сміху. У Харрі навіть перехопило дух. Він заздалегідь спланував усю мізансцену, і це дійство зовсім не було в ній передбачене. Проте він зумів перебудуватися на ходу:

— Арне Албу?

— Це я, — озвався чоловік, який сміявся, худорлявий, із коротким в’юнким волоссям і сіткою зморщок біля очей, яка свідчила не стільки про його смішливість, скільки про те, що насправді він, скоріше за все, старший за тих тридцяти п’яти років, які навскидку дав йому Харрі. — Вибачте за непорозуміння, — продовжував він, як і раніше, веселим голосом. — Можу вам чимось допомогти, констебле?

Перш ніж продовжити, Харрі спробував скласти собі деяке уявлення про співбесідника, керуючись виключно зовнішністю. Звучний голос. Твердий погляд. Під білосніжним комірцем сорочки майстерно зав’язаний — проте не дуже затягнутий — вузол краватки. Те, що він не обмежився одним лише «це я», а вибачився і, крім того, додав «можу вам чимось допомогти, констебле» — до речі, з ноткою іронії зробивши наголос на слові «констебле», — означало одне з двох: або Арне Албу вельми впевнений у собі, або непогано вміє справляти на оточення відповідне враження.

Харрі спробував зосередитися. Не на тому, як вести бесіду, а на можливій реакції Албу на сказане.

— Так, Албу, можете. Ви знаєте Анну Бетсен?

Албу обдарував Харрі таким же чесним і відкритим поглядом, як і дещо раніше його дружина, після секундного роздуму відповів голосно і твердо:

-Ні.

На обличчі Албу не відбилося нічого, окрім сказаного ним. Та Харрі на це і не сподівався. Він давно вже не вірив у міф про те, що люди, вимушені через рід своїх занять повсякденно стикатися з брехнею, вчаться її розпізнавати. Йому згадався один судовий процес, коли якийсь поліцейський стверджував, ніби «із свого досвіду зрозумів, що обвинувачений бреше». Тоді Еуне вкотре в руках адвоката перетворився на зброю захисту — у відповідь на пряме запитання він змушений був визнати: наукові дослідження довели відсутність якого-небудь взаємозв’язку між професійними заняттями та здатністю розпізнавати брехню. Інакше кажучи, прибиральниця тямить у цьому стільки ж, скільки психолог або поліцейський. Точніше, зовсім нічого не тямить. Єдиним винятком тут — через свої особливі повноваження з ведення Слідства — могли б вважатися агенти спецслужб. Харрі до їх числа не належав. Він був простим хлопцем із Уппсаля, в якого зараз було мало часу й огидний настрій. До того ж він розумів, що припустився серйозного прорахунку. По-перше, пред’являти кому-небудь — та ще у присутності сторонніх — факти, що, можливо, його компрометують, не маючи навіть тіні чітко сформульованих підозр на його рахунок, було, м’яко кажучи, малоефективно. По-друге, все це ніяк не можна назвати чесною грою. Проте, чудово усвідомлюючи, що робити цього не варто, Харрі запитав:

— У вас є які-небудь міркування з приводу того, хто дав їй цей знімок?

Усі троє, що сиділи за столом, втупились у викладену Харрі фотографію.

— Не уявляю, — сказав Албу. — Може, дружина? Або хтось із дітей?

— Гм. — Харрі намагався помітити хоч щось: зміна розміру зіниць, піт, що виступив на лобі, або червоні плями на обличчі — явні ознаки підвищеного пульсу. Але марно.

— Зрозуміло, констебль, я не знаю, з чим усе це пов’язано, проте якщо ви взяли на себе клопіт відшукати мене тут, вважаю, йдеться не про дурниці. Пропоную обговорити це віч-на-віч після того, як ми закінчимо тут свої справи з панами з Комерційного банку. Якщо погодитеся мене почекати, то я попрошу офіціанта підшукати вам місце за столиком для тих, що палять.

Харрі навіть не намагався зрозуміти, чого більше в усмішці Албу — насмішки чи доброзичливості. Його це мало турбувало.

— У мене немає часу чекати, —- сказав Харрі. — Якби ми могли сісти за інший столик і…

— Боюсь, у мене також немає часу, — спокійним, але твердим тоном перебив його Албу. — Оскільки я в цей момент перебуваю на роботі, нам із вами, мабуть, доведеться відкласти бесіду до вечора. Зрозуміло, якщо ви, як і раніше, продовжуєте вважати, що я можу бути вам чимось корисний.

Харрі виявив чудеса витримки, розуміючи,