Читати книгу - "Серце гріє"

Загін просувався коридором, уважно дослухаючись до навколишньої тиші: чи не йде хто-небудь їм на зустріч? Мешканці мурашника немовби відчули небезпеку, тому в проходах було дуже тихо. Грей вів команду до центральної частини будови.

Нарешті Тара почула глухий тупіт за поворотом. Інші відразу втислися в стіну, надаючи дівчині право діяти. Тара на мить завмерла, прислухаючись до тупотіння, й раптом чорною тінню метнулася вперед. До вух джун-вей долинули звуки двох коротких ударів, і знову запала тиша. Нел пішов за дівчиною. Вони швидко повернулися.

— Там поруч щось на кшталт господарської комірчини. Можна буде, нікого не побоюючись, поговорити, — відзвітувалася дівчина-воїн.

Майя чудово розуміла, який зміст Тара вкладає в слово «поговорити».

— Я подивлюся, чи не йде хто. Здається, це називається «на шухері постояти», — промовила чарівниця, намагаючись не почервоніти від ніяковості. Бути присутньою при «розмові» Тари й Нела з нещасними мешканцями мурашника Майї не хотілося. Дівчина ні на мить не сумнівалася, що вони отримають потрібну інформацію. За необхідності й сама взяла б участь у допиті, але зараз цього можна було уникнути. Чарівниця не любила насильства. Попри палке бажання повернути молодого майстра, вона воліла б обійтися без жертв.

Троє джун-вей вислизнули з комори. На Тарі й Нелі були темні накидки з грубої тканини. Швидше за все, одяг слуг Ламії.

— Дарт аж унизу. Там само тримають бранців для експериментів. Найкращий спосіб туди пробратися — зробити бранців із вас двох, — Тара вказала на Майю та Грея.

— А ці не здіймуть галас? — поцікавилася чарівниця, киваючи в бік дверей.

— Вони ще довго нічого не здіймуть, — заспокоїла її напарниця.

Зірваним зі стіни павутинням шичжи Тара пов’язала руки двом магам, так, щоб у разі необхідності ті легко могли звільнитися.

Знову потяглися нескінченні коридори та зали. Хлопці спускалися крученими сходами, проминали величезні оранжереї, густо засаджені дивовижними рослинами; бібліотеки, заставлені величезними стелажами із вкритими пилом книгами й сувоями. Не знати як занесло дітей і до великої лабораторії, де побіля розсохлих дерев’яних столів хімічили сивобороді чарівники.

Коли Майї вже почало здаватися, що мурашник нескінченний і вони до кінця своїх днів крокуватимуть тунелями, переходами та кам’яним кімнатами, команда опинилася в довгому й темному коридорі. Грибниць тут не було, смолоскипи на стінах майже догоріли, поширюючи приміщенням гіркуватий дим. Вузькі ґратчасті двері обабіч переходу вели в крихітні камери. На кожних дверях було по кілька магічних печаток і як мінімум один величезний замок. До вух Майї долинало ледь чутне підвивання та схлипування. Іноді їх переривали вибухи божевільного сміху.

Камери були занурені в пітьму, але чарівниця розуміла, що коли придивитися — можна розгледіти їхніх мешканців. Один із нещасних сидів близько до ґрат. Навіть не ворухнувся, коли Грей обережно переступив його худі простягнуті руки. Брудна сива голова була неприродно вивернута. Якби не судомні порухи грудної клітини, можна було подумати, що чоловік давно мертвий.

Тара не дозволяла подрузі затримуватися біля камер, повсякчас підштовхуючи чарівницю вперед.

Майя помітила, що від однієї з камер випромінюється блакитнувате світло. Дівчина кинулася вперед і завмерла перед відчиненими ґратчастими дверима.

На кам’яній долівці з розкинутими руками лежав майстер. Він не рухався. У сяйві шичжи його шкіра здавалася блідо-зеленою. Величезне потворне коріння невідомої рослини обплутувало Дартове тіло. У повітрі стояв терпкий трав’яний дух. Майя змогла визначити тільки тонкий, пряний аромат калгану, запаморочливі пахощі беладони й солодкий запах люцерни, решта ароматів були їй не знайомі.

На блідому, знекровленому обличчі майстра було намальовано кілька печаток.

У чорному волоссі світилися червоне пір’я, що символізувало птаха Чжу-Цяо, покровителя магії вогню.

«Невже є на світі сили, які можуть змусити людину зробити з собою таке? Невже його мета дійсно цього варта?» — по думки запитувала дівчина, але ніхто не міг дати їй відповіді.

— Ніяких сигнальних заклинань? — запитала Тара в Грея.

Її голос, схоже, вирвав Дарта з небуття.

— Забирайтеся, — прошепотів він, підіймаючи голову.

Майя насилу втрималася від зойку. Колись блакитні очі майстра зовсім втратили колір. Білосніжна райдужна оболонка нічим не відрізнялася від роговиці, а величезні чорні зіниці розширилися до крайньої межі.

Майя ввійшла в камеру й схопилася за міцний корінь, який обвивав праве зап’ястя Дарта.

— Забирайтеся! — ледь голосніше повторив він. Голос у майстра був глухий, кволий і шорсткий, мов наждак.

— У нього зневоднення, — не звертаючи уваги на слова майстра, сказала Майя.

— Тут ти не зможеш нічим зарадити. Зараз до нього з магією краще взагалі не лізти — всередині його тіла порушено баланс стихій.

— Але в Ормроні з цим упораються? — Майя з надією втупилася у вічі Грею.

— Повинні.

— Забирайтеся звідси! — уже на повен голос закричав Дарт.

— Майстре, ви мусите піти з нами. Ця магія уб’є вас, чуєте? Гай розповів нам про ваших батьків. Думаєш, їх би потішило те, що вони побачили зараз? — від хвилювання чарівниця перейшла з майстром на «ти».

— Це тебе не стосується!

— Будь ласка, не треба так, — застерегла Майя. — Ходімо з нами. Це вб’є тебе. Ти нікому й нічого не доведеш, навіть якщо єдине, що має для тебе значення, — це помста. Хіба ти наблизишся до своєї мети, якщо вмреш тут?

— Забирайтеся! Вам мало тоді дісталося в Севан ді?

Тара стурбовано озиралася. Дартові вигуки могли привернути до втікачів непотрібну їм зараз увагу.

Грею це теж неабияк набридло. Він підійшов до Дарта, присів навпочіпки, гарненько замахнувся й завдав влучного удару в щелепу та-вея. Голова молодого майстра відкинулася назад. Хлопець затих.

— Ти що! Як ти міг! Ти вдарив Дарта! — закричала Майя. Тої ж миті Тарин кулак упав на голову дівчини й Майя впала на підставлене плече подруги.

— Збожеволіла! — закричав Нел.

На нього відразу витріщилися золотаві очі Тари й зелене око Грея. Їхній вираз не обіцяв нічого доброго.

— Ти важкий. Тому або підеш сам, або залишишся тут, — попередила напівдемона Тара, спритним рухом розрізуючи деревні пута, що сковували Дарта.

Грей звалив непорушне тіло на плече, й загін рушив у виходу.

— Навіжені, — пробурчав собі під ніс Нел.

— Сперечатися й репетувати краще в безпечному місці. Так що всі претензії висловиш у Ормроні, — Тара повернулася до Грея. — Як нам краще тюпати назад?

— Поки що так само. До кімнати з візками.

Дівчина зрозуміла задум напарника й швидко пішла до виходу з цього похмурого приміщення.

Шостий день, місяць осіннього рівнодення

Коли Майя отямилася, довго не могла второпати, де вона. Довкруж було темно. Тільки ледь помітно світився аметист. Але цього кволого світла виявилося не досить,