Читати книгу - "Дев'ять кіл Пекла і ти - моя, Артеліна Грудень"

Я йшов до кабінету Еліни з побоюванням. Якщо відверто, не особливо вірив, що статус боса допоможе мені уникнути зустрічі, скажімо, з блокнотом, який жбурнуть у мене, варто тільки переступити поріг. 
Втім, я був готовий і не до такого, але кароока здивувала. Вона спокійно встала з-за столу і без жодних суперечок зібралася йти зі мною на обід. Я сплю? Вона домовилася з кухарями і мені в страву додадуть проносного? Може, Еля приготувала неприємності по дорозі? А, знаю! Вона просто хоче приспати мою пильність, а потім втече, залишивши одного за столом. 
- Вибач за шафу. Я полагоджу, - сказав я, помітивши, що дверцята так само тримаються на одному підвісі.
- Добре, сподіваюся, мені не доведеться нагадувати тобі про неї мільйон разів, - суворо сказала моя міс Дика Колючка. 
- Я якось не готова грати з тобою в рольові ігри, - усміхнулася ця злюка і перша вискочила в коридор.
Ну і нехай біжить, а я насолоджуватимусь краєвидом ззаду. Ммм... яка ж вона ідеальна там, і ця спідниця-олівець просто ульот! А якщо ще згадати, що під піджаком у Елі короткий топ, який абсолютно не прикриває її плоский живіт...
Прокляття! У горлі пересохло, а всі ці думки пробудили в мені цілком закономірне бажання. Ліфт приїхав занадто швидко, але несподіваним бонусом ми опинилися в ньому на самоті.
Ух, як спокусливо... 
- Ель, - промуркотів, нахиляючись до обличчя дівчини, щоб поцілувати.
- Навіть не думай! 
- І не планував...
Хто ж думає в такому? Тут просто відчувати й діяти треба! Узяв і притиснув Елю до стіни кабіни, а коли вона відкрила свій дивовижний ротик, щоб обуритися - поцілував.
Недовгий опір, і я потрапив в особистий рай...
- Ай!
Я відскочив від Елі, яка своїм каблуком з усієї міці наступила на ногу. Шпильки - це страшенно боляче!
- Сам повинен. Я попереджала! 
Двері ліфта відчинилися, і Еля з незалежним виглядом вийшла перша, плавно похитуючи стегнами.
Яка ж вона красуня...
Весь обід я старався: посміхався, фліртував, натякав, спокушав, пропонував і отримував відмову за відмовою!
Та що ж ти така неприступна у мене?!
До десерту я зневірився і зважився на відверту серйозну розмову:
- Ель, давай спробуємо бути разом?
- Ні, це погана думка.
Вона навіть не замислилася! Ні на мить! Жодної тіні сумніву й невпевненості.
- А мені здається, чудова! Ми обидва небайдужі одне до одного. Між нами іскрить. У минулому в нас уже починали зав'язуватися стосунки, і ті три дні були чудовими. Ми відмінно ладнали.  
Перераховуючи все, я загинав пальці на руці, а Еля потягувала через трубочку молочний коктейль.
- Я приймаю тебе такою, яка ти є, з усіма тарганами, - виклав останній свій козир, але він не справив враження на дівчину.
- Добре, хочеш знати «чому» - я відповім!
Еля присунулася ближче і виставила вперед свою долоньку.
- По-перше, ти - мій бос.
- Швидше бос боса боса, - поправив я.
Кароока насупилася, і я вибачився і пообіцяв не суперечити, адже й так зрозуміло, що вона має на увазі. 
- По-друге, ти - мільйонер.
А вони-то їй чим не догодили? Уперше зустрічаю дівчину, для якої наявність грошей у чоловіка - недолік.
- По-третє, ти - поціновувач жінок.
Мені було що сказати з цього приводу, але я обіцяв мовчати і, якщо відверто, дуже сумніваюся, що мені віритимуть безпідставно. 
- По-четверте, у мене є принципи, і ти їм суперечиш.
А це що за звір такий? Я-то наївно думав, що знайомий з усіма тарганами, а ні...
- І по-п'яте, у тебе борода!
Я насупився. А вона-то тут до чого?
- Тепер, я сподіваюся, ми обговорили все, і ти не будеш більше відволікати мене від роботи своїми незграбними залицяннями.
Ось тут я взагалі завис. Чому незграбними? 
- Дякую за смачний обід і цікаву бесіду. Усього доброго, Костянтине Веніаміновичу.
І пташка відлетіла!
Ось так пообідали...
Тільки здаватися я не звик і ближче до кінця робочого дня з'явився в кабінет Елі з шуруповертом і новим навісом. Дивилася дівчина на мене здивовано, але ніяк не коментувала мій візит.  Навіть коли я скинув піджак, розстебнув запонки і закатав рукави, демонструючи накачані м'язи. Мажор Тан таким похвалитися не міг. Еля «зависла», а я задоволено потягнувся за інструментами. Так-так, я пам'ятаю, що грати в рольові ігри дівчина не планувала, я, власне, теж. Просто хотілося викликати в неї емоції. Раціональна Еля мені страшенно не подобалася. Вона тут же згадувала про ті п'ять безглуздих причин і відмовляла мені. А емоційна Еля була справжньою, живою, шалено відповідала на мої поцілунки або боляче била шпилькою. 
Саме вона й була мені потрібна зараз, але ...
Кароока вперто демонструвала свою зайнятість, хоча я відчував спиною її погляд. Ці забавки в кицьки-мишки розважали. Тільки я чекав приводу, а його все не було й не було. Довго возитися з цією дріб'язковою справою не вийде. Вічність прикручувати один навіс неможливо, а Еля продовжувала грати в мовчанку. 
Адже я не сліпий і не дурень, вона мене відштовхувала і при цьому сама тягнулася до мене. Я їй цікавий, її тіло не могло брехати - Еля хотіла мене, але ці п'ять причин, узятих зі стелі, звучали скоріше насмішкою, ніж правдою!
Якщо ще в її небажання заводити службовий роман із босом я можу повірити і сприйняти серйозно цей пункт, із розумінням, то що казати про решту? Мільйонери їй не до вподоби? Вони, що, не люди чи що? Або, можливо, у нас п'ята нога десь є? 
Утім, якщо це її принципова позиція, можу пару сотень тисяч витратити. Переддень Різдва - вдалий час для благодійності. 
Бороду збрити теж не питання. У Канаді вона мене гріла, захищала від вітру і снігу, а в Києві з'ясувалося, що нині в тренді. Залишив на згадку про заслання, можна сказати. Хоча, згадавши хитрий блиск в очах Елі, вирішив почекати з цим. Не впевнений, що вона справді проти бороди, радше для красного слівця. Подивитися, поголю її чи ні.
Позбутися амплуа бабія і ловеласа мені допоможе тільки час або алібі. Та все ж таки потрібно швидше відправляти Ніну в декрет і повертати назад Елю! Якщо я вже наважився приборкати цю кароочку, то діяти потрібно рішуче!
А поки що можна почати з романтики. Зі справжнього побачення, а не обіду біля офісу. Я прибрав інструменти на місце і повернувся до дівчини:
- Приймай роботу.
Еля заломила брову і, від'їхавши на кріслі назад, зазирнула мені за спину.
- «Дякую» не казатиму, але виглядає непогано. Майже так, як і було.
- І на цьому завдячую. Повечеряємо?
Я присів на край столу й усміхаючись дивився, як невдоволено хмуриться кароока. Ось-ось запирхає, як їжачок.
- А ви впертий, Костянтине Веніаміновичу. Мені здавалося, за обідом ми все вирішили.
Дівчина розмовляла суворо, але ж я не тендітна ромашка, щоб злякатися дикого кактуса?
- Вам здалося, Еліно, - так само офіційно і суворо відповів я.
- На жаль, у мене вже є плани на вечерю. 
Ще й руками розвела, мовляв, нічим допомогти не можу. Гаразд-гаразд, тиснути не буду.
- Добре. Значить завтра о восьмій.
- І завтра...
- Післязавтра.
- Не впевнена, що зможу.
- Добре, тоді чекатиму запрошення від тебе.
Дівчина засміялася. Звісно, вона не вірить, що сама запросить мене на побачення. Але що вона знає про мене? Вона й Тана до пуття не знала, а мене нового й поготів...
- У мене всі вечори для тебе вільні.