Читати книгу - "Клуб убивць, Макс Дикий"

Наступні два дні мого перебування на посаді охоронця проходять без особливих подій. Сьогодні в мене вільна перша половина дня, але я проводжу її в приміщенні для охорони, спілкуючись з іншими хлопцями. Думаю, раптом почую щось цікаве, але теж нічого особливого не дізнаюся. 

Мені приходить повідомлення на телефон, і я бачу, що це Віта. Скоро йти на чергування, а тоді заборонено розмовляти і листуватися, тож я відповідаю одразу. 

“Привіт, як ти?” — пише вона.

“Добре, працюю, — відповідаю я. — А в тебе що новенького? “

"Все більш-менш нормально. Чесно кажучи, сумую за тобою, ми давно не бачились." 

“Як тільки у мене буде вихідний, призначу тобі побачення. На жаль, лише один день на тиждень я вільний”.

Я спеціально пишу так, щоб якщо хтось зазирне в мій телефон, він не побачив нічого підозрілого. Просто охоронець листується зі своєю дівчиною.

"Так дивно не бачити тебе протягом тижня. Але я тільки за побачення. Мама забирає малу в пʼятницю на вихідні в село, тож я буду вільна скільки завгодно часу…" 

“Чудово, то ми можемо нікуди й не ходити, залишимось у тебе… — я ставлю смайлик, а потім додаю. — Ні, треба тебе спершу кудись повести розвіятися, а вже тоді до тебе… Чи до мене…”

"Мені було б цікаво подивитись, як ти зараз живеш. Ти мене не запрошував у нову квартиру". 

“Без проблем, запрошую. Тільки там порожній холодильник, то треба буде разом сходити купити продуктів. Можна приготувати щось смачненьке і подивитися телевізор, як тобі така банальна ідея?”

"Прекрасно. Спочатку прогуляємось, а потім приготуємо щось разом і подивимось фільм. Я буду чекати на нашу зустріч…" 

“Я теж чекаю, дуже хочу обійняти тебе… Ти мені навіть снилася.”

"Цікаво, що то був за сон… Щось таке, через що я б зараз почервоніла?ʼ" 

“Ага, і як ти здогадалась?”

"Не знаю… Може, жіноча інтуїція? Вживу ніколи не наважилась би сказати подібне, але в листуванні воно якось простіше… Я б хотіла, щоб ти обійняв мене, і не тільки…"

Чомусь коли читаю це, як наяву бачу її злегка почервонілі щоки. Цікаво, що вона відчувала в момент, коли писала ці слова?

“Все буде так, як ти хочеш… Лише треба дочекатися суботи. І тоді втілимо сон у життя…” — відповідаю я. Думаю про те, чому я так довго просто дружив із Вітою. Чи я тільки зараз зміг роздивитися її? Мабуть, якби ми почали зустрічатися раніше, зараз усе було б по-іншому. Але ці хвилюючі перші побачення — це таке, що завжди приємно переживати. 

В цю ж мить мені приходить інше повідомлення: начальник охорони нагадує про зміну. Після того випадку з Олексою господар її ще не викликав. Викликав натомість інших дівчат. Але стабільно кожного вечора о десятій до нього хтось йшов. 

Я прощаюся з Вітою і вирушаю на свій пост. Там нудьгую, чекаючи, поки мені напишуть, кого потрібно супроводжувати до господаря. Але вже половина одинадцятої, а начальник охорони мовчить. Може, забув? Вирішую нагадати йому, щоб він і я разом з ним не отримали наганяй. 

“Кого з жінок  сьогодні хоче бачити господар?” — пишу йому. 

"Хазяїн не писав. У нього бувають ночі відпочинку, тож, певно, сьогодні саме така ніч. Стій зміну до кінця на поверсі, потім поміняєшся з Андрієм."

“Але він і вечеряти не виходив, — раптом я відчуваю тривогу. — Він не захворів? З ним точно все добре?”

В мене якесь погане передчуття, хоча я й не можу пояснити, чому.