Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Тим часом у таборі орків Вікторія та Ема повільно приходили до тями. Вікторія відкрила очі і відчула біль у голові, ніби вони з сестрою впали з великої висоти. Ема ж притискала свою голову і, з труднощами відкривши очі, прошепотіла:

— Моя голова так болить...

Вікторія спробувала сісти, але все навколо було розпливчастим. Вона відчувала головний біль, ніби щось важке впало на неї. Ема, помітивши, що її кишеня пуста, в паніці почала перевіряти її знову і знову.

— Боже! Кільце! Кільце пропало! — вигукнула вона, на мить охоплена панікою.

Вікторія подивилася на сестру з упевненістю:

— Не переживай. Кільце у Лоліти. Вона нас рятує. Я впевнена, вона справляється з цим, як завжди.

Ема, все ще в розгубленості, знову оглянулася навколо і запитала з тривогою:

— Що це за місце? Де ми?

Вікторія також оглянула табір. Навколо них було похмуре, мракобесне місце, де темні силуети орків і тролів працювали, немов у безмежній рабській повинності. Печальні обличчя ельфів і людей, усі вони були підпорядковані чужій волі. Працювали без сил, без надії на визволення.

Раптом до них підійшов величезний троль, його мутні очі спалахували зловісним вогнем, а голос був низьким і загрозливим:

— Очухалися? Значить, працювати! — його слова були не питанням, а наказом.

Вікторія та Ема, незважаючи на свою лють і страх, зрозуміли, що опір призведе тільки до ще більших мук. І, цього разу, вони були змушені підкоритися наказу, побоюючись, що інакше наслідки будуть важкими. Крики тролів і орків лунили по табору, а сестри мовчки йшли до найближчої групи робітників, де повинні були працювати.

В їхніх серцях була лише одна думка: Лоліта, вони повинні були вірити в неї.

Тим часом у морському королівстві розпочався великий святковий захід на честь перемоги над драконом. В залі палацу лунала музика, гості веселилися і піднімали кубки з вином. Королева Далія, одягнена в своє величне вбрання, підняла тост за процвітання королівства і за те, щоб Лоліта змогла здолати зло раз і назавжди.

Веселість охопила весь замок: Мія, Сьюзі, Діма і Саша безтурботно танцювали, радіючи тріумфу. Але осторонь від святкувань чаклунка Лорелі з тривогою переговарювалася з воїном Гансом.

— Я відчуваю, що Брат Зло наближається зі своїм військом, — сказала вона, стискаючи в руках магічний кристал. — Нам потрібно терміново готуватися до нової атаки.

Ганс задумливо кивнув.

— Тоді треба діяти швидко. Ми повинні запалити сигнальні вогні і надіслати звістку в усі королівства. Король Сулмана і інші правителі повинні знати про загрозу.

Вони негайно повідомили про це королеві Далії. Її обличчя потемніло від тривоги, але вона одразу ж наказала скликати всіх союзних королів на раду. Мир знову опинився на межі війни, і часу залишалося все менше…

Максуд уважно вивчав сліди, намагаючись визначити, куди могли відвезти Вікторію та Ему. Він рухався обережно, прислухаючись до кожного звуку в глухому лісі. Невдовзі він побачив вдалині табір орків та тролів. Серце його стиснулося від болю, коли він розглядів серед полонених Вікторію та Ему — вони гнулися під вагою каменів, наче прості раби.

Гнів і відчай охопили його. Він був готовий рвонути вперед, вихопити зброю і боротися за свободу коханої, але раптом ззаду почувся тихий голос:

— Зупинись, тебе схоплять. Нам потрібен план.

Максуд різко обернувся і побачив перед собою гномом на прізвисько Мудрий. Той уважно стежив за Максудом, знаючи, що той може зробити необдуманий вчинок.

— Якщо ми підемо напролом, нас просто вб’ють або зроблять рабами, — продовжив гном, поклавши руку на плече Максуда. — Має бути інший шлях.

Максуд стиснув кулаки, але змусив себе заспокоїтися. Тепер він був не один. Разом з Мудрим гномом вони почали шукати спосіб потрапити в табір і звільнити полонених.

У тронному залі королеви Далії зібралися правителі з усього світу. Атмосфера була напруженою — грізне військо Брата Зла вже наближалося, і кожному з присутніх належало прийняти важливе рішення. Серед королів і радників були й чарівники — Ганс, Лорелі та Айреліс, а також Мія та Сьюзі, яким було дозволено бути присутніми на нараді. Інші друзі відпочивали та насолоджувалися частуваннями, чекаючи на результат переговорів.

Обговорення ледь почалося, як раптом пролунав різкий голос.
— Немає сенсу боротися! — викликово заявив Дорін, намісник Торфея, широко розкинувши руки. Його очі палаїли безумством. — Вам усім не спасти цей світ. Все приречено!

По залі пронісся гул обурення. Королі, чарівники та воїни обмінялися тривожними поглядами. Навіть Мія, сидячи поруч зі Сьюзі, була приголомшена почутим.
— Як ти можеш так говорити? — вскочила вона, стиснувши кулаки. — Завжди є шанс на порятунок! Якщо ми об'єднаємося, якщо будемо битися разом, ми переможемо!
— Саме так, — твердо сказала королева Далія, поглянувши на Доріна з холодним презирством. — Ми не залишимо цей світ у темряві.

Але намісник лише посміхнувся, похитавши головою.
— Дурні… — прошепотів він і, різко розвернувшись, покинув зал, грюкнувши важкими дверима.

Інші лише мовчки проводили його поглядом.
— Нехай йде, — зітхнув один із королів. — Нам немає справи до боягузів.
— Ми продовжимо нараду, — твердо заявила Далія. — Нам треба підготуватися до великої битви.

Після відходу Доріна в залі панувала напружена тиша. Всі розуміли, що від їхнього рішення залежить доля світу. Перша порушила мовчання королева Далія:

— Тепер, коли сумніваючіся покинули нас, ми повинні прийти до єдиного рішення. Брат Зло збирає армію, і якщо ми не об'єднаємося, то кожен з наших народів впаде під його гнітом.

— Ми готові дати бій, — кивнув король Сулмана, батько Зейнара. — Я відправлю найкращих воїнів і магів на допомогу.

— Мої піддані теж виступлять, — заявив лісний король Карл, кинувши короткий погляд на свого сина Кая. Він все ще недолюблював Лолиту, але тепер розумів, що вибору немає.