Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

Міра 

Це неправильно. Дракони не повинні тікати, але обставини склалися саме так. Тільки от мені зовсім не обов’язково йти до Окави. Хтось же має з’ясувати, що тут відбувається.

— Я повертаюся, — сказала я.

Хлопці ошелешено витріщилися на мене.

— Куди? — спитав Ноель.

— Там небезпечно, ми ж утекли! — додав Дейрон.

— Ні, це ви втекли. Мені ж нічого не загрожувало. Нам потрібно зрозуміти, що сталося. Як же інші дівчата? Що буде з ними?

Вони дивилися на мене, ніби я збожеволіла. Невже не розуміють, наскільки це важливо? А якщо це знову спроба перевороту? Вся моя родина загинула через чужі амбіції. Я цього так не залишу.

— І як же ти збираєшся туди дістатися? — запитав Ноель, склавши руки на грудях.

Якщо чесно, про це я ще не подумала.

— Я відкрию тобі портал. Вийдеш недалеко від замку, — спокійно сказав Тінь.

Я здивовано глянула на нього, але Ноель випередив мене з питанням:

— Ти вмієш створювати портали?

— Звісно, — байдуже відповів він. — Як би я тоді контролював усю варту королівства?

— Тоді чому ми летіли каретою з грифарусами, а не пройшли порталом? — насторожився Ноель.

Тінь знизав плечима:

— Це був наказ.

— І ти навіть не спитав, чому?

— Спитав, — кивнув він. — Сказали, що через гори портал створити неможливо. Там змінний магічний фон.

Я лише закотила очі.

— Ви ще довго будете сперечатися? Відкривай портал.

Тінь мовчки виконав прохання. Ноель і Дейрон попрощалися, і я ступила вперед.

Вийшла біля замку, прямо під своїм вікном. Дивлячись угору, прикинула: залізти по дереву буде швидше, ніж блукати темними переходами. Уже схопилася за гілку, коли почула за спиною холодний голос:

— І що це ми тут робимо?

Я застигла, а потім повільно озирнулася. Внизу стояла леді Одет, наш декан, склавши руки на грудях.

— Хіба ти не мала бути на дні народження Ліри у герцога Дарлійського?

— Була, — чесно відповіла я. — Але коли арештували драконів, вирішила повернутися в школу.

— І як ти сюди дісталася?

— Хтось із гостей їхав у цьому напрямку, мене підвезли.

Леді Одет піджала губи, окинувши мене пильним поглядом.

— Гаразд. Допустимо, це правда. Але що ти робиш на дереві?

— Втомилася ходити довгими переходами. Так швидше, — знизала я плечима.

Вона голосно зітхнула.

— Спустись. Проведу тебе сходами. Лазити деревами небезпечно.

Мені хотілося заперечити, але в її погляді не було місця для дискусій. Я зіскочила на землю, і ми разом рушили до школи.

Не встигли зайти, як у холі пролунав гучний наказ:

— Усі студентки негайно зібратися в їдальні!

Дівчата почали стікатися з усіх боків, і я змішалася з натовпом. Ледве ступила за поріг їдальні, як до мене підбігли Аза та Астра.

— Дракони зникли! — випалила Астра.

— Усі до одного! — додала Аза.

Я вже відкрила рот, щоб запитати подробиці, але в цей момент до зали зайшла леді Фрея. Поруч із нею йшов імператор. Їдальня миттєво поринула в тишу.

У залі запанувала гнітюча тиша. Було чути лише кроки, що відбивалися луною від стін.

Директорка леді Фрея зупинилася поруч з імператором у центрі їдальні, і він заговорив:

— Сьогодні було скоєно замах на моє життя та життя п’ятьох моїх радників. Всі сліди ведуть до драконів.

Я стиснула кулаки, намагаючись усвідомити почуте.

— Відтепер жодна магиня життя більше не дістанеться драконам, — продовжив він. — Перемир’я порушене. Це означає війну. І кожна з вас знадобиться імперії. Вас усіх перевезуть у Доран і розмістять у Королівській академії.

Їдальня вибухнула вигуками.

— Як це жодна? — пролунало з різних боків.

— А як же дракони?! Вони ж вимруть! — вигукнула Аза. В її голосі чулася паніка. Я знала, що вона закохана в дракона.

Леді Фрея лише холодно подивилася на неї:

— Вони самі винесли собі вирок.

Протестів не приймалося.

Нас розігнали по кімнатах, але заснути було неможливо. Я сиділа на ліжку разом із близнючками, і ми пошепки обговорювали те, що сталося.

— На дні народження Ліри вибухнув подарунок, — розповіла я замовчавши що врятувала їй життя. — Вибухівка була у коробці Ноеля чи Дейрона. Але я впевнена, що її туди помістив хтось інший. 

Аза й Астра переглянулися.

— У нас усе почалося просто посеред занять, — сказала Астра. — Декан леді Одет раптом увійшла і оголосила, що всіх драконів потрібно взяти під варту, поки триває розслідування.

— Але вони не дали себе схопити, — схлипнула Аза. — Разом із викладачами-драконами вони вирвалися за ворота, а потім зникли в порталі.

Вона витерла очі рукавом.

— Якби я була там, я б теж пішла! Але нас тримали в іншому крилі. Двері зачинили, і нас не випустили.

Я мовчала, переварюючи почуте.

Виходило, що напад і арешти почалися практично одночасно. Надто підозрілий збіг.

Я мовчки лежала в ліжку, дивлячись у стелю, поки Аза та Астра спали. Сон не приходив—у голові крутилися події дня. Щось у всьому цьому було не так.

Інформація. Її потрібно більше.

Найкраще місце для цього—бібліотека.

Втома накочувала хвилями, але я відкинула її, швидко накинула сукню і, намагаючись не шуміти, вийшла з кімнати.

Коридори були порожні, лише світильники ледь жевріли в темряві. Я рухалася обережно, не поспішаючи, але раптом почула чиїсь кроки.

Я кинулася до перших-ліпших дверей і тихенько зачинила їх за собою. Але кроки наближалися. Вони йшли прямо сюди.

Я озирнулася і, не знайшовши кращого укриття, ковзнула в шафу, прикриваючи дверцята.

Двері в кімнату відчинилися.

— Як пройшло на святі? — спитала знайомим голосом леді Одет.

— О, все пішло гладко, — задоволено відповіла леді Фрея. — Коробка вибухнула у всіх на очах, драконів звинуватили. Нарешті я знищу цього вискочку Ноеля.

Холод пробіг по моїй спині.

— А чим він вам не догодив? — здивувалася леді Одет. — Один з драконів і все.