Читати книгу - "Блакитне полум'я, Тетяна Гобатюк"

Після темноти спальні денне світло на кілька секунд засліпило зір, проте, навіть за таких умов, я розгледіла знайомий оголений силует. Ніколи не страждала сором’язливістю, проте на довго затримувати погляд на дикуневі не стала, а одразу окинула оком периметер балкону. Нічого собі! Дракон просто зніс силовим ударом всі ті закляття, що я кропіткою працею виплітала день за днем, удосконалюючи свою систему безпеки! Певно моє обурення відобразилося на обличчі, тому що Ельдар самовдоволено посміхнувся і промовив:

- Пробач, не було настрою розбиратися у тих кросвордах, що ти тут нагородила. – після чого пройшов далі вглиб кімнати і плюхнувся на диван.

Я залишилася непорушно стояти біля дверей спальні. Мої груди ритмічно підіймалися від глибокого дихання, а все тіло трусило, щоправда від гніву, а не від страху. Цей біснуватий чоловік раз за разом ущент руйнує моє бачення на магію та власні сили, а, заразом, і самооцінку. І що бісить найбільше – отримує процесу задоволення.

- Ей, ти куди? – донеслося мені у слід, коли моя постать зникла за дверима спальні. За мить я повернулася швидким упевненим кроком.

- Прикрийся! – відрізала сурово та кинула у дракона простирадлом.

- Невже я настільки тебе приваблюю, що ти навіть спокійно дивитися на мене не можеш? – мої брови поповзли догори: що ця рептилія собі дозволяє?! Проте за мить схаменулася і замість обурливої тиради солодким голосом відповіла.

- В ім’я Творця, що я чую? Невже сам вожак народу Мусіми опустився до флірту з такою мізерною людинкою як я? – для картинності ще й у долоні сплеснула.

Удар дістався цілі: самовдоволена усмішка сповзла з Ельдарових уст, а сам чоловік хутко обмотався простирадлом на грецький маневр. Я ж залишилася стояти осторонь, тримаючи в одній руці плетіння вогняної сітки, а в іншій сигналку Горацію. Судячи із шраму на його шиї, мій вогонь шкодить драконам, а це вже подає певні надії.

Тим часом Ельдар знову опустився на диван та прийняв розслаблену позу. Ну точно Зевс з плоті і крові у гості прийшов! Я мимоволі закусила губу: і чому такі красунчики завжди поганці? Дракон повільно окинув мене поглядом з голови до ніг, окремо зупиняючись на рівні долоней.

- Це лишнє. – промовив чоловік спокійно. – Я прийшов з миром. – він підняв догори руки.

- Ага! – фиркнула я. – Шукай дурних деінде.

- Ні, серйозно, – Ельдар розслаблено закинув ногу на ногу, – я проаналізував усе, що ти тоді сказала, підняв наші архіви та записи і пересвідчився, що ти ні в чому не винна. – дракон поглянув на мене дружньо, проте моє внутрішнє відчуття та досвід наказували зберігати холодний розум та пильність.

Я обережно обігнула диван та присіла у крісло навпроти. Розвіяла закляття-сигналізацію, а сітку все ж залишила. Мої дії, судячи з кривої усмішки Ельдара, не залишилися для нього непоміченими.

- Не довіряєш. – констатував той. – Образливо, проте мушу зізнатися – на твоєму місці я б чинив так само. – похвала? Однак неочікувано. Я лише скупо кивнула, непоспішаючи заключати із ящуром перемир’я. – Тим не менш, я говорю правду. Від імені всього мого народу я приношу тобі щирі вибачення за вчинені...незручності. – на останньому слові Ельдар зам’явся.

- Незручності – серйозно? Замах на життя ви називаєте «незручностями»? – дракон скривився, але залишився спокійним.

- Згоден. Формулювання дещо... ем... неточне. Проте серед нас кожен день хтось помирає від рук людей, то ж такий факт скоріше сприймається як «тимчасові труднощі». – розвів руками ящур.

Я шоковано повертіла головою з боку у бік. В якому ж доісторичному суспільстві мешкають ці істоти! При чому, вживачи термін «істоти», я маю на увазі і тейців – ці теж цивілізованістю не відмітилися.

- Розумію, можливо в твоєму світі все інакше, але зараз ти тут, а на Теї свої закони виживання. – відкрив Америку вожак, я посміхнулася та зазирнула в його темні зміїні очі.

Десь на задвірках свідомості пронеслося відчуття, що мені приємна його присутність. Більше того: захотілося розтягнути цей момент на довше, дізнатися про свого гостя більше... Звідки тільки узялися ці думки?

- І? Чого ви тепер хочете, коли необхідність моєї смерті відпала? – кокетливо закинула нога на ногу, від чого поли шовкового халату роз’їхалися, оголюючи праве коліно. Ельдар злегка напружився, спостерігаючи за мною. Цікаво...

- Розкажи про себе. – відповів після недовгої паузи дракон, а я шоковано заклякла.

Очікувала чого завгодно: пропозиції про співпрацю проти старішин, участі у жертвоприношені, грошей кінець кінцем. Але «розкажи про себе» – серйозно? Одразу зловила флешбек на одне з побачень із Тіндера і мимо волі розсміялася.

- У тебе гарний сміх. – промовив Ельдар, чим остаточно загнав мене у глухий кут.

- Як для потенційного убивці, ти дуже милий. Дякую. – все ж не втрималася від колючки я, проте дракона моя реакція скоріше забавляла ніж ображала.

В його очах читався непідробний інтерес, від чого захотілося сісти рівніше, відкинути волосся і... Господи, що я роблю? Проте тіло вже виконало посланий сигнал і погляд вожака став пристальніше, а на дні зіниці ледь спалахнув вогник. Можливо він мене причаровує? Оглянула Зевса магічним поглядом і не побачила жодного натяку на магію. Хм... цей факт і заспокоїв, і насторожив водночас.