Читати книгу - "Вбивство у «Східному експресі»"

4. Хто був тим чоловіком чи жінкою, перевдягнутим в уніформу провідника спального вагона?

5. Чому стрілки годинника вказували на 1 : 15?

6. Чи вбивство було скоєне у той самий час?

7. Раніше?

8. Пізніше?

9. Чи можемо ми бути впевненими, що Ретчетт був поранений більше ніж однією особою?

10. Які ще можуть бути пояснення його пораненням?

— Гляньмо, що ми можемо з цим зробити, — промовив мсьє Бук, зрадівши виклику для свого розуму. — Почнімо із хустинки. Будьмо послідовними та методичними.

— Звичайно, — сказав Пуаро, кивнувши із задоволеним виглядом.

Мсьє Бук продовжив якось дидактично.

— Ініціал «Н»[75] пов’язаний із трьома людьми: місіс Габбард, міс Дебенгем, друге ім’я якої — Герміона, і покоївка Гільдеґарда Шмідт.

— Ага! А з цих трьох?

— Важко сказати. Але я вважаю, що мені варто проголосувати за міс Дебенгем. Ми не можемо бути впевнені, що до неї звертались не за другим ім’ям, а за першим. Також вона вже під підозрою. Та розмова, яку ви підслухали, mon cher, була досить цікавою, і до того ж вона не захотіла її пояснити.

— Як на мене, я б указав на американця, — промовив доктор Константін. — Це дуже коштовна хустинка, а американці, як увесь світ знає, не вважають на те, скільки платять.

— То ви обидва виключаєте покоївку? — запитав Пуаро.

— Так. Як і вона сама сказала, ця хустинка належить комусь із вищого класу.

— А друге запитання, про йоржик для люльки? Його загубив полковник Арбатнот? Чи хтось інший?

— Це вже важче. Англійці, вони ножем не штрикають. Тут ви кажете правду. Я схиляюсь до того, що хтось інший загубив йоржик для люльки і зробив це, щоб підставити довгоногого англійця.

— Як ви і сказали, мсьє Пуаро, — вставив доктор, — дві підказки — це занадто багато недбалості. Я згоден із мсьє Буком. Хустинка була справжнім недоглядом, тому ніхто не хоче зізнатись, що вона їхня. Йоржик для люльки — хибна підказка. На захист цієї теорії, ви помітили, що полковник Арбатнот не соромиться і відкрито визнає, що курить люльку й користується йоржиком такого типу.

— Ви переконуєте впевнено, — промовив Пуаро.

— Запитання № 3: хто був одягнутий у яскраво-червоне кімоно? — продовжив мсьє Бук. — Щодо цього я визнаю, що не маю жодного поняття. У вас є якісь версії, докторе Константіне?

— Жодних.

— Тоді тут ми визнаємо свою поразку. Наступне запитання, у будь-якому разі, має свої варіанти. Хто був тим чоловіком чи жінкою, перевдягнутим в уніформу спального вагона? Що ж, можна сказати із впевненістю, є певна кількість осіб, які не могли б ними бути. Гардман, полковник Арбатнот, Фоскареллі, граф Андрені та Гектор Макквін — занадто високі. Місіс Габбард, Гільдеґарда Шмідт і Ґрета Олссон — занадто широкі. У нас залишились камердинер, міс Дебенгем, княгиня Драґомірова і графиня Андрені, — і на жодного з них це не схоже. Ґрета Олссон у одному випадку, а Фоскареллі — у іншому, обоє присягаються, що міс Дебенгем і камердинер не залишали свого купе, Гільдеґарда Шмідт присягається, що княгиня була в себе, а граф Андрені розповів нам, що його дружина прийняла снодійне. Тож здається неможливим, що це був хтось із них, це просто абсурд!

— Як говорив наш старий друг Евклід, — пробурмотів Пуаро.

— Це має бути хтось із цих чотирьох, — сказав доктор Константін. — Хіба що це був хтось ззовні, хто знайшов місце для схову, а це, як ми вже зрозуміли, було неможливим.

Мсьє Бук перейшов до наступного запитання у списку.

— Чому стрілки годинника вказували на 1 : 15? Я можу надати два пояснення цьому. Або це було зроблено, щоб установити алібі, та опісля він не зміг залишити купе тоді, коли планував,тому що почув людей неподалік, або… зачекайте… у мене з’являється ідея…

Двоє чоловіків з повагою чекали, доки мсьє Бук страждав у розумових потугах.

— Я знаю, — нарешті промовив він. — Це не убивця зі спального вагона переставив годинник! Це була особа, яку ми назвали «другий вбивця»: шульга, іншими словами — жінка, одягнена в яскраво-червоне кімоно. Вона прибула пізніше і перевела стрілки годинника, щоб забезпечити алібі для себе.

— Браво, — сказав доктор Константін. — Це ви добре придумали.

— Власне, — мовив Пуаро, — вона завдала йому ножових поранень у темряві, не зрозумівши, що він уже був мертвий, а потім, здогадавшись якось, що в кишені його піжами є годинник, вийняла його, наосліп перевела стрілки і вчинила необхідну поломку.

Мсьє Бук холодно на нього глянув.

— Ви можете запропонувати щось краще? — запитав він.

— На даний момент — ні, — зізнався Пуаро.

— Однак, — продовжив він, — я не думаю, що жоден із вас зумів оцінити найцікавіше, що стосується цього годинника.

— А запитання № 6 має до цього відношення? — запитав доктор. — На це запитання, чи вбивство було скоєне у цей час, 1 : 15, — я відповідаю «ні».

— Я згоден, — сказав мсьє Бук. — «Чи було це раніше?» — це наступне запитання. Я кажу — так. Ви також, докторе?

Доктор кивнув.

— Так, та на запитання «Чи було це пізніше?» також можна відповісти ствердно. Я згоден із вашою теорією, мсьє Бук, і також, я гадаю, — і мсьє Пуаро, проте він не бажає це підтвердити. «Перший вбивця» прибув до 1 : 15, «другий вбивця» прибув після 1 : 15. А щодо шульги, чи не маємо ми вжити заходів для того, щоб визначити, хто з пасажирів шульга?

— Я не забув про це, — сказав Пуаро. — Можливо, ви помітили, що я примусив кожного з пасажирів підписатися або написати адресу. Це непереконливо, оскільки деякі люди можуть виконувати певні дії правою рукою, а інші лівою. Можна писати однією, а, наприклад, грати в гольф — іншою. Усі опитані особи брали ручку в праву руку, за винятком княгині Драґомірової, яка відмовилась писати.

— Княгиня Драґомірова — неможливо, — заперечив мсьє Бук.

— Не впевнений, що в неї вистачило б сили, щоб нанести цей удар лівою рукою, — промовив доктор Константін із сумнівом. — Ця рана була нанесена зі значною силою.

— Із більшою силою, ніж жінка могла б застосувати?

— Я б так не сказав. Та