Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

– Вітаю на рідній землі! – хтось насмішкувато привітався.

Галя розплющила очі, не одразу впізнавши голос Смалюха. Той занепокоєно схилився над її розпластаним на вологому ґрунті тілом.

– Що за чорт! – вилаялася дівчина вголос, намагаючись підвестися.

– Чорт Смалюх до ваших послуг, – чоловік у пікселі зробив реверанс перед дівчиною. – Я б радив не робити різких рухів, бо ти кулею вилетіла з того порталу. Соломія вже на підході з медичною допомогою.

– То тепер ви хвилюєтеся за моє самопочуття? – глузливо спитала дівчина. Вертикальне положення тіла давалося їй нелегко.

– Не хвилюємося, – раптом роздратовано буркнув Смалюх. – Наче, окрім вас, княгине, тут більше немає про що хвилюватися?

Галя так здивувалася такій раптовій дідьковій зміні настрою, що аж мало язика не проковтнула. Секунду подумавши, вона додала:

– Вибач, я знаю, що у вас і без мене вистачає тут проблем.

– Ти також вибач, – примирливо сказав Смалюх, притримуючи її за лікоть. – Я не знаю всіх деталей твого іноземного візиту. Мені дали вказівку тебе зустріти і сказали, що потрібна буде медична допомога мавки Соломії.

– Ти знав про нелегальні портали? – несподівано спитала Смалюха Галя. Страшенно паморочилося в голові, тому вона змушена була присісти на великий камінь.

– Чув щось, – неохоче відповів Чорт. – Тільки не кажи, що тебе відправили через один з таких порталів!

– Ти не повіриш! – сердито вигукнула дівчина. – Я втрапила у засідку до Шпаринних Злих Злиднів. Чаклунка з Нового Орлеану сказала, що якщо портал відкритий аматорами, то його важко повністю закрити. Завжди залишаються шпарини, в які можуть пролізти усілякі дрібні магічні істоти. Дай мені руку. Будь ласка.

Смалюх допоміг дівчині підвестися, і вона з подивом почала роззиратися довкола.

– Оооо, тільки не це! – вигукнула Галя, вихопивши поглядом у окострельній темряві розмитий силует пірамідоподібного напівзруйнованого гробівця, оточеного високими деревами. Де ми?

– Ласкаво просимо до села Березова Рудка! – почула вона знайомий мелодійний голос і обернулася. Соломія, різкими рухами обтрушуючи рукави темної сорочки від цегляної крихти та павутиння, вийшла з бічного отвору камʼяного склепу і попрямувала до Галі. Молоді жінки міцно обнялися.

– Мене так тепло ти не зустрічала, – ображено сказав Смалюх, – хоча я тут декілька годин чатував.

– Я чула, що дісталося тобі. Давай зроблю огляд? Як самопочуття? Як твої суглоби? – торохтіла без зупину Соломія.

– Мені вже краще. Соломіє, мені спало на думку, чи це бува була не ідея Креативного Відділу Небесної Канцелярії – активне переміщення порталами? – нетерпляче допитувалася Галя, до якої фрагментарно поверталися спогади про візит до Нового Орлеану.

– Можливо, наші предки колись часто користувалися порталами. Вони діставалися до багатьох незнаних світів та вимірів, але згодом ті портали були закинуті і занедбані. Багато з них досі заховані, бо прадавні чаклуни та магічки, що володіли вмінням відкривати портали, приховували ці знання, щоб вони не потрапили до відьом-курячоніжок з Землі Злих Злиднів.

– Я б хотіла знати більше про використання порталів, перед тим як мене знову кудись ними відправлять! – обурилася Галя.

Десь вдалині почулося кукурікання третіх півнів. Соломія, незважаючи на вперті заперечення Галі, робила медичний огляд. Смалюх палив цигарку, притулившись плечем до руїн склепу.

– Дівчата, погляньте, – гукнув він Галю та Соломію, які емоційно гомоніли про невдалу подорож дівчини.

Вони разом обернулися на голос Смалюха і завмерли, зачаровані красою світанкового небокраю.

Світло сонця поступово пробивалося крізь горизонт, розсіюючись в атмосфері. Край неба заграв темно-синіми кольорами з тонкими смужками рожевого і фіолетового. Соковита зелена трава виблискувала рясними краплями чистої роси. Поступово вранішнє небо змінювало свою палітру від ніжно-рожевої до усіх відтінків жовтої.

– Треба квапитися, – Соломія похапцем зібрала усе своє медичне приладдя у сумку. – Цей старий портал зачиняється при повному сході сонця.

– І не думай. Я і з місця не зрушу, – твердо сказала Галя і всілася у мокру траву, – не піду.

Соломія присіла поряд з нею і ніжно обійняла дівчину.

– Ти мені довіряєш? – спитала вона.

Галя мовчала, а потім ствердно кивнула.

– Все буде добре. Я обіцяю. Я маю вже ліцензію на користування порталами усіх видів.

– А скільки є видів? – спитала дівчина і підвелася з землі.

– Поспішаймо, – сказав Смалюх. – Сонце ось-ось встане.

Втрьох вони підійшли до понівеченої часом і людьми стіни склепу династії Закревських і одночасно торкнулися її долонями. Галя міцно вчепилася в руку Соломіі. В небі жовтогарячим світлом спалахнув розпечений диск, який віщував початок нового дня.

«Віііть, віііть, тьох, тьох», – дзвінко лунало з темного гаю.