Читати книгу - "Ніколи, Кен Фоллетт"

Міркуючи про це, вона усвідомила, наскільки прагне взаємин із ним і як гірко їй буде, коли все складеться інакше.

Обернулася ще раз: Таб досі стояв, де й раніше. Його врода вразила Тамару, коли він усміхнувся до неї: його лице випромінювало любов і щастя. Усі її страхи та сумніви розвіяло вмить. Вона заледве стримувалася, щоб не кинутись йому на шию.

— Добрий вечір, — формально привіталася вона.

— Яка гарна сукня! — здавалося, він збирається накинутися на Тамару з поцілунками, тож вона простягла руку, і він лише потиснув її.

Продовжуючи шкіритися, як йолоп.

— Як там Малі? — запитала вона.

— Я скучив.

— Це лестить. Але прошу, припини так усміхатися. Не хочу, аби люди прознали, що ми... зблизилися. Ти ж офіцер іноземної розвідки. Декстер зчинить ґвалт.

— Я просто радий тебе бачити.

— А я тебе обожнюю, але наразі забирайся, поки люди не почали пліткувати.

— Звичайно. — Стишивши голос, мовив: — Треба привітати Ширлі з днем народження. Вибач.

Легенько кивнувши, Таб рушив далі.

Щойно він відійшов, Тамара одразу збагнула, що сказала «я тебе обожнюю». «Бляха, — подумала вона, — якось занадто все швидко. Ще й він нічого не відповів... Тільки б не налякати його».

Глянула на спину Табового піджака, що сидів на ньому як улитий, гадаючи, чи, бува, не зруйнувала все.

Побалакати до неї підійшов Карім у новенькому сірому костюмі й лавандовій краватці.

— Чув про ваші пригоди, — почав він, поглянувши на неї по-особливому, немов бачив уперше.

Після перестрілки на мосту вона помічала подібний вираз в очах багатьох. Він ніби промовляв: «Нам здавалося, ми тебе знаємо, але тепер уже в цьому не впевнені».

Тамара відповіла:

— І що ж ви чули?

— Що американські військові не змогли нічого вдіяти, тоді як ви зняли терориста. Це правда?

— Пощастило — він сам виставився.

— І що ж він робив у ту мить?

— Цілився в мене з автомата із двадцяти метрів.

— Але ви не втратили самовладання.

— Мабуть.

— То ви його поранили чи як?

— Вбила.

— Овва.

Тамара розуміла, що відтепер вона належить до такої собі еліти. Карім вражений, але її це не влаштовувало. Воліла, щоб її цінували за розум, а не влучну стрільбу. Тож перевела розмову на іншу тему:

— Що чути в президентському палаці?

— Генерал лютує. Наших американських друзів атакували. І хоч нападники технічно перебували в Камеруні або й навіть на нейтральній частині мосту, проте військові США — наші гості й ми страшенно засмучені.

Тамара для себе відзначила, що Карім має на увазі одразу дві речі. Перше: висловлюючи обурення, Генерал дистанціюється від нападників. Друге: він наполягає, що ті були не чадцями. Завжди легше звинуватити стороннього. Карім навіть стверджував, буцімто стріляли не з території Чаду. Тамара розуміла, що все це маячня, але хотіла не сперечатися, а збирати розвіддані.

— Рада це чути.

— Переконаний, ви вже знаєте, що за атакою стоїть Судан.

Нічого такого Тамара не чула.

— Вигуки про Аль-Бустан наводять на думку про ІДВС.

Карім тільки відмахнувся:

— Це щоб відвести підозру.

— А ви що думаєте? — якомога нейтральнішим тоном запитала вона.

— Напад провели ОСДР за підтримки суданців.

— Цікаво, — байдуже промовила Тамара.

Карім нахилився ближче:

— Ви, напевно, перевірили зброю терориста, якого застрелили.

— Звісно.

— Що це було?

— Булпап.

— «Норінко»?

— Так.

— Китай! — зрадів Карім. — Суданська армія все там купує.

У ІДВС були такі самі автомати, які дісталися їм від суданської армії, але про це Тамара вирішила промовчати. Насправді вона й сама не думала, буцімто Карім вірить у те, що каже. Однак такою була офіційна позиція уряду, тож Тамара сприймала це просто як корисні розвіддані.

— Генерал планує відповідь?

— Він розповість світові, хто за цим стоїть!

— І як він це зробить?

— Виступить із великою промовою й розкриє роль суданського уряду в підривній діяльності тут, у Чаді.

— З великою промовою, кажете?

— Так.

— Коли?

— Скоро.

— Ви з командою мали б уже працювати над текстом.

— Так і є.

Ретельно добираючи слова, Тамара промовила:

— Білий дім висловить сподівання, що ситуація не загостриться. Ми не хочемо дестабілізації в регіоні.

— Авжеж-авжеж, ми також. Про це не може бути й мови.

Тамара затнулася. Чи наважиться озвучити вголос, що спало на думку? Ще б пак.

— Президентці Ґрін дуже б допомогло, якби їй заздалегідь надали чернетку промови.

Запала довга пауза.

Тамара здогадалася, що таке нахабне прохання обурило Каріма, проте він міркує, наскільки корисно було б отримати схвалення США.

Її потішило, що він взагалі про це замислився.

Аж тут озвався:

— Подивимося, що я можу зробити.

На тому пішов. Тамара роззирнулася на буяння барв. Жіноцтво в повній залі немовби змагалося за звання найяскравішої. Розчахнули двері на балкон, куди можна було вийти покурити. «Desert Funk» виконував ритмічний кул-джаз на африканський лад, проте музику забивав гомін розмов арабською, французькою та англійською. Кондиціонери заледве тягнули. Усі веселилися.

Збоку коло неї вигулькнула Ширлі.

— Тамаро, обділила ти Табдара часом.

Отже, вона помітила.

— Він поспішав привітати тебе з днем народження.

— Ще кілька тижнів тому на рауті в італійському посольстві ви з ним були нерозлийвода.

Тамара відразу згадала той вечір. Тоді вони з Табом довго говорили, та переважно розмова була про Абдула. Невже, сама того не усвідомлюючи, вона запала на Таба ще тоді?

— То було інше, — відповіла вона. — Ми обговорювали роботу.

Ширлі стенула плечима.

— Як скажеш. Напевно, він тебе чимось образив або ви посварилися. — Глянувши на Тамару, одразу додала: — Ні, стривай: усе навпаки! Ви це вдаєте, щоб ніхто не помітив. — Опустивши голос, спитала: — Ви вже спали?

Тамара не знала, що сказати, бо правда була між «так» і «ні», а будь-яка відповідь тільки викличе додаткові запитання. Зауважила, що Ширлі підхмелена — зовсім на неї не схоже.

— Занадто грубо з мого боку питати про таке. Вибач.

Тамара зрештою спромоглася скласти слова докупи:

— Якби таке сталося, я б тобі не розповідала, бо коли