Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Викрадач ангелів 📚 - Українською

Читати книгу - "Викрадач ангелів"

241
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Викрадач ангелів" автора Ів-Марі Лунд. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 61
Перейти на сторінку:
Він почервонів як рак і, здавалося, насторожився усім своїм єством. Потім, сидячи на канапі, випростався й роззирнувся по кімнаті.

Фабіан, що стояв неподалік, неспокійно затупав на місці й відчув, як щось кольнуло йому в стегно.

— Йой! — мимоволі скрикнув він.

Його вколола шпора, що лежала в кишені.

Оксамитовий Лицар обернувся до нього.

— Що з тобою, хлопче? — з підозрою спитав він.

— Я… просто розтягнув м’яз, — відповів Фабіан.

Він відчув, що шпора закрутилась-завертілась у кишені, мов жива. Може, вона хотіла повернутися до свого господаря? Невже те, що він її підібрав, вважається крадіжкою? Врешті-решт шпора вколола Фабіана так, що він відійшов до вікна. Тоді вона втихомирилась. Темні окуляри Оксамитового Лицаря весь час стежили за ним.

В одному кутку кімнати майже непомітно стояв пастор Лінд, — здавалось, він не мав бажання брати участи в тому, що відбувалося. Зиркнувши в бік Фабіана, пастор зустрівся з ним поглядом і поволі кивнув головою. Фабіан не зрозумів чому, але поволі кивнув йому у відповідь.

Аж тут узяв слово Франс:

— Мабуть, я можу сказати від імени всього нашого товариства в цій кімнаті: ніхто з нас не пустить своїх дітей із вами. Забирайте свої контракти й вимітайтеся геть!

Він посунув контракти до поліцейського, і той швиденько сховав їх у течку.

— Ви ще пошкодуєте, — засичав він.

Якось так сичав і Кресп, коли втрачав над собою контроль. Фабіан і його товариші переглянулись. Що ставалося з людьми, прихильними до Оксамитового Лицаря? У кожнім разі Маґель і Таґ зробилися зовсім не такі, як були. Фабер просто перетворився на свою звичайнісіньку тінь — він стояв позад усіх, опустивши руки.

Оксамитовий Лицар ляснув долонями по колінах і підвівся.

— Ну, тоді нам більш нічого тут робити, — сказав він. — Що посіяли, те й пожнете!

Він уже був рушив до дверей, та раптом обернувся.

— Таґе, Маґелю, — мовив він. — Забирайте Креспа й ходімо!

Лікар і поліцейський підійшли до крісла й заходилися підіймати й ставити Креспа на ноги. Бурґомістр перелякався до смерти й гаряче запротестував.

— Я не хочу! — закричав він. — Мені й тут добре. До того ж мені боляче йти. Облиште мене!

— Тобі треба обстежити ногу, — сказав лікар, а тоді й він засичав. — Щоб переконатися, чи вона не посиніла. Якщо ти підеш із нами, то з нею все буде гаразд.

Тепер усі побачили, що Кресп просто нетямився від жаху. Він відчайдушно пручався.

— Облиште його й забирайтеся геть! — владно мовив Франс.

— Тобі теж не зайве було б піти з нами, Франсе Рінґере, — сказав Маґель. — Тоді я оглянув би твою руку.

— Красненько дякую, — відповів Франс. — Я сподіваюсь, що вона й так заживе. Дайте Креспові спокій і гетьте звідси!

Обидва прислужники Оксамитового Лицаря навіть бровою не повели, а, вчепившися в Креспа, й далі тягли його до дверей. Бурґомістр ревів, як бугай.

— Не дайте їм мене забрати, — пхинькав він. — Я цього не переживу. Допоможіть мені, будь ласка!

— Ну, ну, Креспе, — утішав його лікар Маґель. — Опануй собою! Ти був так довго на дощі, що в тебе почався невеличкий жар. Та все буде гаразд. Зараз ми відведемо тебе додому.

І вони разом із поліцейським знов схопили Креспа попідруч і розвернулися в бік дверей. Одначе не ступили й кроку. Зненацька їхні очі вцілили в самісіньке пузо м’ясника Бука, який заступив собою весь прохід у дверях. М’ясник стояв, схрестивши на грудях дебелі руки, і його обличчя пашіло люттю.

— Відпустіть його! — загримів він. — Інакше будете мати справу зі мною!

Лікар і поліцейський так розгубилися, що на мить відпустили Креспа. Фабіан, Понтус і Райн скористалися нагодою, щоб кинутися вперед і провести тремтячого бурґомістра до канапи. Там вони поставали перед ним, як охоронці, а Роза тим часом допомогала йому випростати пошкоджену ногу.

Оксамитовий Лицар вийняв із рота сигару.

— Ось що я тобі скажу. Напевно, Креспе, тепер ти здобув собі друзів! — він мало не випльовував слова. — І хто б міг таке подумати? Але я ще не переможений. Я прийду по тебе, коли ти найменше мене чекатимеш!

У останніх його словах не було вже й сліду від повільного глухого тону, і Фабіан із жахом упізнав крижаний голос Асмодеуса з підвалу бурґомістрового маєтку. Але ж тут немає Фелікса, який би його присадив.

Де був Фелікс? Фабіан не міг цього питати, аби не виказати себе. Фелікс просив його про одне — щоб ангел темряви ніколи не довідався, що хлопець усе про них знає. Потім він пригадав, як Фелікс поквитався з Асмодеусом. Очевидно, найкраще було виставляти ангела темряви на посміх, оскільки йому не вистачало почуття гумору, — він навіть не сподівався наступу таким способом.

Фабіан розглянувся по кімнаті: може, тут є щось замашне, чим можна було б його вдарити? Трохи оддалік позаду Асмодеуса він побачив цинкове відро, — воно вже майже до половини було наповнене водою. От якби Асмодеус зараз трішки позадкував, то…

Узявши лікаря й поліцейського за плащі, м’ясник стояв із ними так, ніби тримав у руках дві ганчір’яні ляльки, що гойдалися. Чорні дощовики задерлися вгору й висвітили перед усіма чорні футбольні черевики та гольфи. Не було жодного сумніву, що з них зробили «футболістів».

Маґель і Таґ не наважувались пручатися. А переляканий і нещасний Фабер із ніг до голови загорнувся в свого дощовика. Раптом Асмодеус знов обернувся в Оксамитового Лицаря, встромив сигару в кутик рота й поблажливо вишкірився.

— Гаразд, — сказав він. — Мабуть, нам пора йти. Тут усі благородні, порядні, великодушні й приязні. Боже ти мій Господи! — він зневажливо фиркнув. — Одначе все це даремно, бо за мною багато чого стоїть. — Він відступив крок назад.

«І не лише те, що ти кажеш, — подумав Фабіан. — Ще тільки крок, ану ж, ану…»

Франс розлючено показав на двері.

— Геть із мого дому! — крикнув він. — І ніколи не потикайте сюди носа!

— Он ви яке цабе, — зневажливо хмикнув Оксамитовий Лицар. — Ми ще побачимося, пане Рінґере, будьте певні!

Він задерикувато підняв підборіддя, круто крутнувся на підборах і… вступив прямісінько в цинкове відро — аж розсипалися бризки.

Фабіан і його друзі засміялися. Тепер із відром на нозі Оксамитовий Лицар був не такий страшний, як досі. Він спробував вийняти ногу, але срібна шпора, що застрягла у відрі, не давала того зробити. Люто махнувши туди-сюди ногою, він розхлюпав воду.

Діти від реготу побралися за животи, а дорослі ледве стримувалися. Навіть Кресп мимоволі всміхнувся, хоч лежав на канапі, і його трусила лихоманка.

Віта підійшла до Оксамитового Лицаря й спробувала зняти відро, але

1 ... 38 39 40 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадач ангелів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Викрадач ангелів"