Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

Та були в цьому очікуванні й світлі хвилини. Двічі це траплялося в середу і чотири рази в четвер, коли Джервіс починав придивлятися до Вулфа. Спершу Джервіс ставав біля сходів долі й спостерігав, як Вулф спускається вниз, потім дивився, як той це робить, згори, тоді вивчав, як господар дому ходить по рівному в передпокої. На другому занятті в четвер Джервіс копіював ходу Вулфа, залюбки напускаючи на себе його самовдоволений вигляд, який, зрештою, мені подобався також. Звісно, Кірбі так само спостерігав за мною, але йому було легше. Звичайно я підіймаюсь і спускаюся сходами десятки разів. Єдине, чого не мав змоги побачити Кірбі, — це як я веду машину. А фебеерівці стежитимуть за ними до самого будинку Х'юїтта, і якщо в Кірбі манера вести машину надто відрізняється від моєї, у кмітливого агента це може викликати підозру. Отож у четвер уранці я привів Кірбі до кабінету, ввімкнув радіо і з півгодини розмовляв з ним про це.

Тепер, пригадуючи все, я бачу, що ми не забули жодної дрібниці. Годині об одинадцятій вечора в середу я піднявся до своєї кімнати з вікнами на Тридцять п'яту вулицю і, не дуже зважаючи на те, чи щільно запнуті штори, натяг піжаму, сів на ліжко й, клацнувши вимикачем, погасив світло. Через кілька хвилин ввійшли Фред з Оррі, розляглися в темряві, і я встав з ліжка, а вони полягали. Саул спав на канапі у вітальні — там світла ми не вмикали. Ми взагалі рідко це робили.

Знаєте, я саме пригадав одну сміховину. Коли в середу ввечері я вимкнув у кабінеті світло і вкутався на кушетці ковдрою, то думав не про пастку, яку ми так старанно готували, не про те, чи в неї хтось потрапить, а про кушетку в квартирі Сари Дакос. А що, коли прибиральниці спаде на розум підняти сидіння й зазирнути під пружини? Якби я здогадався був залишитися там ще хвилин з п'ять, то знайшов би для револьвера кращу схованку.

Про обід та вечерю в середу я вже розповідав. А в четвер ми снідали й обідали вже без Фріца. Як і було домовлено, рівно о восьмій ранку Х'юїтт прислав по Фріца машину. Я поміг йому винести речі, й він, сідаючи в машину, похмуро потис мені руку. Настрій Фріц мав зовсім не той, з яким створюють кулінарні шедеври для купки гурманів. Сніданок приготували ми з Саулом, а на обід у нас була холодна вирізка, осетрина — ми визнали її все ж таки їстівною, — п'ять гатунків сиру та дві пляшки шампанського.

О четвертій сорок п'ять ми з Саулом, Фредом та Оррі сиділи в кабінеті, коли Теодор Хорстман, «нянька» наших орхідей, спустився з оранжереї — цього дня йому дозволили піти додому раніше — й попрощався. Вулф був у своїй кімнаті нагорі. О п'ятій годині десять хвилин я вийшов нагору до своєї кімнати, ввімкнув світло й почав переодягатись. Я міг би, звичайно, подивитися, чи щільно запнуті штори або просто відійти далі від вікна, але пильнувати цього я не звик, а нам страшенно хотілося, щоб сьогодні все йшло так, як ми звикли. Те саме робив і Вулф у своїй кімнаті. О п'ятій сорок, одягнений до вечері, я спустився в кабінет, а о п'ятій сорок п'ять почувся звук ліфта і з'явився Вулф — також переодягнений. Не вмикаючи радіо, ми завели розмову про поїздку. О п'ятій п'ятдесят п'ять пролунали обережні кроки у передпокої — це були Джервіс і Кірбі, також одягнені, як до вечері. Костюм у Джервіса був багато кращий, ніж у Вулфа, бо в того костюм бачив і кращі часи; зате костюм Кірбі годі було навіть порівнювати з моїм, за який я колись віддав три сотні доларів. Джервіс і Кірбі спинилися на порозі. Я сказав Вулфові, що ждатиму його в машині, вийшов до передпокою і подав Кірбі своє пальто й капелюх. Поки Кірбі відчиняв двері й, переступивши поріг, причиняв їх за собою, я стояв у кутку, — щоб мене не було видно з вулиці. Потім надійшов Джервіс, став поруч і подивився крізь шибку на вулицю. Світло в кабінеті вже не горіло. Я подав Джервісу Вулфове пальто й капелюх. Хвилин через шість, які тяглися для мене цілих півгодини, показався наш «герон» і спинився край тротуару. Джервіс клацнув вимикачем, і в передпокої запала темрява. Я знову відступив у куток. Джервіс вийшов і замкнув за собою двері. Я подивився вслід йому крізь шибку в дверях і вирішив, що він заробить і другу тисячу доларів. Про Кірбі я нічого певного сказати не міг — адже мені ніколи не випадало бачити збоку, яка в мене хода, а от що то саме мій шеф спускається по східцях, перетинає тротуар і сідає до машини, — в цьому б я заприсягся, якби не знав, що насправді то не Вулф. «Герон» рушив з місця плавно, без ривків, наче за кермом сидів я сам, і тут я помітив, що вже бозна-відколи стою затамувавши дух.

Кабінет, якщо ніхто не відступив від визначеного сценарію, тепер мав бути порожній. Перед тим, як мало погаснути світло, Вулф вийшов до темної кухні, Оррі — до неосвітленої їдальні, а Фред через двері у передпокої до темної вітальні. Нікого з них я не чув, а отже, не чув ніхто. Я сягнув рукою до бічної кишені, намацав «морлі» тридцять восьмого калібру, ступив до вхідних дверей і перевірив, чи вони замкнені, тоді постояв, доки очі призвичаїлися до темряви, і нарешті сів на стілець біля вішалки.

Настрій я мав чудовий. Напруження спало. Невдачі можна було, звісно, сподіватися де завгодно — один необережний крок чи просто не пощастить, — але ми приготувалися до всього, і нам не залишалось нічого іншого, як чекати. Зважаться фебеерівці на брудне діло чи ні — це вже їхній клопіт, не мій. Я не знав, чи мали вони підстави йти на брудне діло, — про це, крім них, не знав ніхто, — але мені було напевно відомо про чотири таких випадки за останній рік у Нью-Йорку, не кажучи вже про багато інших, про які я тільки чув. Тепер усе залежало від того, чи вірить Регг, що Елтхауза застрелили агенти ФБР. Якщо вірить, то десять проти одного, що вони сюди прийдуть. А коли