Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » У пастці 📚 - Українською

Читати книгу - "У пастці"

352
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пастці" автора Дік Френсіс. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 58
Перейти на сторінку:
Роберту Хамі… другий — Диво-жучок…»

— Ху-у-х, — сказав Джік: борода самовдоволено стирчить, а він широко усміхається, оголюючи ясна. — Непогано попрацювали. Ми могли б найнятися, якщо комусь треба викрасти документи у якихось політиків. — Він голосно розреготався.

— На цьому полі велика конкуренція, — сказав я, і собі широко всміхаючись.

У нас обох був ейфоричний настрій, як у тих, кому пощастило уникнути небезпеки.

— Не хвилюйся, — сказав я. — У нас іще все попереду.

Він під'їхав до «Гілтона»; поставив машину на стоянку й заніс теку та картини до мого номера. Він рухався хутко, зграбно й ощадливо, витрачаючи мінімум часу, щоб швидке повернутися до Сери на іподром і вдавати, ніби він весь час там був.

— Ми повернемося якнайшвидше, — пообіцяв він, помахавши рукою.

За дві секунди після того, як зачинилися двері мого номера, пролунав стукіт.

Я відчинив двері. На порозі стояв Джік.

— Не завадило б мені знати, — сказав він, — хто виграв Кубок?

Розділ дванадцятий

Коли Джік пішов, я ретельніше, розглянув нашу здобич.

Чим більше я бачив, тим ставав певніший, що ми з ним загорнули увесь банк. Я дедалі більше шкодував, що ми згаяли силу часу на підготовку позірного перебування Джіка й Сери на перегонах. Не вистачало нервів чекати на них у «Гілтоні», тримаючи стільки динаміту в руках. Інстинкт підказував, що треба негайно їхати звідси.

Для стороннього ока список чужоземних покупців — найбезневинніший документ. Найбезпечніше Уексфордові тримати його саме в замкненій картотечній шафці, бо в звичайних умовах тільки в одному випадку на мільйон хтось зрозумів би значення документа.

Дональд Стюарт, Ренстоун Гауз, Шропшір.

Викреслено.

На кожній сторінці по три колонки: широка — посередині й дві вузькі — обабіч. У лівій вузькій колонці стояли дати, у центрі — прізвища та адресу У вузькій правій колонці проти кожного прізвища — коротенький набір явно випадкових літер і цифр. Наприклад, проти запису про Дональда стояла ММЗІ09Т: позначок цих, на відміну від його прізвища, не викреслено. Можливо, — подумав я, — це своєрідний реєстр куплених картин.

Я швиденько проглянув решту викреслених прізвищ в англійському секторі. Прізвища Мейзі Метьюз там не було.

Хай йому всячина, — подумав я. — Чому?

Я квапливо перегорнув усі папери. Наскільки було видно, всі чужоземні покупці походили здебільшого з англомовних країн, а пропорція викреслених прізвищ становила близько одного до трьох. Якщо кожне викреслення означало пограбування, то їх від початку змови відбулося сотні.

Наприкінці течки я побачив ще один, окремий розділ, де знов застосовувався посторінковий поділ на країни. Списки у цьому розділі були набагато коротші.

Великобританія.

Посеред сторінки. Я пожирав цей запис очима.

Місіс М. Метьюз, Трежер, Голм, Вортінг, Сассекс.

Викреслено.

Я ледь не затремтів. Дата у лівій колонці була схожа на дату придбання нею картини. Невикреслений шифр у правій колонці — СМК29.

Я поклав течку й хвилин п'ять сидів і думав, сліпо втупившись у стіну.

Чим почав, тим і скінчив: мені ще багато треба зробити до повернення Джіка й Сери з перегонів, а інстинкти не завжди підказують правильно.

На ліжку лежала велика тека для графіки, що так схвилювала Джіка. Я розгорнув її й заходився переглядати вміст.

Далебі, я був схожий на причинкуватого, з відваленою щелепою. У теці була низка спрощених контурних малюнків на зразок тих, які хлопець-художник розфарбовував у Художньому центрі. Контурні малюнки в натуру, на не-фактурному білому полотні, ретельні, й точні, ніби кальковані.

Їх було сім штук, в основі своїй — коні. Оскільки то все були тільки чорно-білі контурні малюнки, я не міг мати остаточної певності, але здогадувався, що три — це Маннінгз, два — Раул Мілле, а решта два… Я роздивлявся старомодні обриси коней. Не може бути, щоб Стаббз — надто добре він документований… Може, Херрінг? Авжеж — Херрінг, — похитав я головою. Останні два були схожі на Херрінга.

До одного з двох полотен звичайним скріплювачем був пришпиленій клаптик паперу з рукописною нотаткою:

«Не забудь переслати оригінал. Довідайся, яка саме була в нього палітра, якщо вона чимось відрізнялася від звичайної».

Я знову поглянув на три ідентичні завершені картини, які ми забрали з собою. Полотна на дерев'яних підрамниках — з усього видно, одне породжувало інше. Використане полотно мало однаковий візерунок і апретуру.

В жодному разі не можна порушувати технічних стандартів твору. Картини й справді були схожі на Маннінгзові, надто це впадатиме у вічі, коли вони підсохнуть і будуть покриті лаком. Різні суміші фарб сохли та швидше, та повільніше, час висихання фарб залежав також від кількості вжитих оливи й скипидару, але, грубо кажучи, всі три картини були завершені три — шість днів тому. Фарба на них була на одній стадії висихання. Напевно, подумав я, їх малювали разом, підряд, конвеєрним методом. Червоний капелюх, червоний капелюх, червоний капелюх… Це мало заощаджувати і час, і фарби.

Мазки скрізь були ретельні й стримані. Нічого не робилося нашвидку. Неохайно. Все робилося так само старанно, як копія Мілле в Аліс.

Я розумів: переді мною справжній Гарлі Ренбо.

Всі три картини були цілком легальні. Закон ніколи не забороняв копіювати; він тільки не дозволяв продавати копію як оригінал.

Я ще трохи поміркував над цим, а тоді швидко взявся до роботи.

Коли я за годину спустився вниз, обслуга «Гілтона» поставилася до мене дуже приязно й послужливо.

Звичайно, вони могли зробити те, про що я просив. Звичайно, я міг скористатися фотокопіювальною машиною, просимо, будь ласка. Звичайно, я міг сплатити рахунок зараз, а виїхати згодом.

Я подякував їм за їхні послуги.

— Ласкаво просимо, — відповів мені портьє, і схоже, що їм справді було приємно виконувати мої побажання.

Опинившись знов у номері й чекаючи на Джіка й Серу, я спакував свої речі. Упоравшись із цим, я зняв піджак та сорочку і, використовуючи запасні бинти й затискачі, знов зробив щось схоже на шпитальну пов'язку, приклавши руку назад до грудей. Звичайно, так було набагато зручніше, ніж коли рука теліпалася і мене проймав тупий біль. Згори я застебнув сорочку й прикинув, що при напруженому вуличному русі Джік міг ще тільки їхати з іподрому.

Почуваючи себе ослабленим, я наготувався чекати.

Чекав я точнісінько п'ять хвилин. Тоді раптом озвався телефон біля ліжка, і я взяв трубку.

Тон голосу в Джіка був важкий, диктаторський.

— Чарлзе, негайно зійди до нашого номера.

— Ну… — почав я вагаючись. — Це дуже важливо?

— Проклятий окис хрому! — вибухнув він. — Ти здатний робити щось, не сперечаючись?

Боже, — подумав я.

Я зітхнув.

— Дай мені десять хвилин, — відповів я. —

1 ... 38 39 40 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пастці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пастці"