Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Король Гризлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Король Гризлі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Король Гризлі" автора Джеймс Олівер Кервуд. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 48
Перейти на сторінку:
верх, коли раптом нога зачепилася за сланцевий виступ, і, падаючи з висоти, він торохнув рушницею об камінь.

Сам він анітрохи не забився, лише трохи занило травмоване коліно. А от рушниця розлетілася вщент. Рушнична ложа[45] розкололася аж до казенника[46], тож він, не довго думаючи, відламав її зовсім.

На стійбищі у Ленгдона були дві запасні рушниці, тож цей прикрий випадок не надто його засмутив. Він знову подерся по скелі, поки не опинився на чималенькому гладкому карнизі, який обгинав пісковиковий виступ. Пройшовши сто футів карнизом, він уперся в прямовисну скелю. Дороги далі не було, проте звідси відкривалася мальовнича широка долина, що пролягла між двома хребтами і видовжилася на південь. Нарешті можна відпочити. Ленгдон умостився, дістав свою люльку і приготувався споглядати величні панорами.

У бінокль йому далеко видно було усі околиці, а зараз він дивився на рівнину, де ще не ступала нога мисливця. За якусь милю від нього, у низовині понад струмком повільно йшли вервечкою карибу. Олені прямували на захід, туди, де зеленіли порослі свіжою травою схили. Нижче від нього, відбиваючи сонце, біліли пір’ям незліченні куріпки. Трохи згодом на відстані двох миль показалися гірські барани. Вони повільно сунули схилом, скубли густу соковиту зелень.

Він запитав у себе подумки: а скільки знайдеться таких долин в усіх канадських горах, які розкинулися на триста миль ушир — від океану до прерій, — і простягнулися на тисячу миль із півночі на південь. І сам собі відповів: сотні, якщо не тисячі. І кожна така незрівнянна долина — то цілий незвіданий світ. Світ, де вирує своє, неповторне життя, де хлюпочуть озера, дзюркочуть ріки та шелестять ліси; де повно своїх радощів і драм.

З долини, що лежала перед Ленгдоном, віяло таким самісіньким сонним спокоєм, як і той, що він спостерігав в інших долинах, і так само, як інші долини, вона купалася у лагідному сонячному промінні. І все ж таки було тут щось своє, особливе. Далекими північними і західними схилами, які він без бінокля ледве бачив, гуляли вже інші ведмеді. Це була вже інша країна, з новими таємницями та звабами, і Ленгдон, геть-чисто забувши про час і голод, мов зачарований, споглядав красу тутешньої природи.

Він сидів і думав про те, що йому ніколи не набриднуть ці долини (скільки їх там — сотні, тисячі?), як може набриднути річ, яку бачиш день у день. Ленгдон був певен, що міг би нескінченно блукати з однієї долини в іншу і в кожній знаходив би щось своє, таке, чого немає в інших. Він розкривав би їхні таємниці, вивчав життя, що їх наповнює ущерть. Йому ці долини здавалися чимось складним, загадковим і незбагненним, як саме життя. Вони дрімали, ховаючи свої тисячолітні скарби, у них брали початок найрозмаїтіші форми життя, за яке часто доводилося платити не менш розмаїтою смертю. Блукаючи поглядом по залитих сонцем рівнинах, він намагався уявити собі, як звучала б історія цих долин, якби її могла розповісти сама Природа, і скільки для цього знадобилося б томів.

Він уявив, як починає свою розповідь Природа — тихо, пошепки. І звісно, найперші слова були б про те, як з’явився цей світ. Як серед океанської безодні виникла земля; як вона розросталася увись і вшир; як витісняла воду; як іще на початку усіх часів стояв суцільний день, а ночі зовсім не було; як там, де зараз жебонів струмок і йшли на водопій карибу, блукали велетенські страховидла, а в небі, де ширяв орел, колись кружляли здоровенні крилаті потвори, щось середнє між звіром та птахом.

А потім він почув би про Велику Зміну — про лиховісну годину, коли перекосилася земна вісь, і настала ніч, а царство тропіків перетворилося на крижану пустелю, і почали з’являтися нові форми життя, — треба ж було заповнити цей спорожнілий світ.

Багато води збігло, думав Ленгдон, перш ніж вимерли мамонти, мастодонти та всі доісторичні монстри, а спорожніле місце на вершині цього царства посів перший ведмідь. І той ведмідь був предком гризлі, якого вони з Брюсом збиралися завтра убити!

Ленгдон так поринув у роздуми, що навіть не почув, як за спиною щось зашурхотіло. І враз його ніби щось штовхнуло.

Йому здалося, ніби у нього простісінько над вухом зітхнуло одне з тих чудовиськ, яких щойно малювала його уява. Ленгдон повільно обернувся — і серце завмерло у грудях, у венах захолола кров...

За півтора десятка футів од Ленгдона, перегородивши шлях до втечі, стояв не хто інший, як Тор, Господар Гір! Він стояв із роззявленою пащею, похитував головою і уважно вивчав свого ворога, подітися якому було нікуди.

Руки Ленгдона мимохіть потяглися до розтрощеної рушниці. А ще він зрозумів, що його смерть недалеко!

Розділ сімнадцятий

ажке уривчасте дихання, придушений звук, який так і не став криком, — оце й усе, на що спромігся Ленгдон, коли побачив прямо перед собою велетенського ведмедя. Тривало це не більше десяти секунд, але йому здалося, що збігли години.

Першою майнула думка про те, що він тут безпорадний, як дитя. Навіть тікати не було куди: за спиною стриміла прямовисна скеля. У долину теж не побіжиш, бо там, де він був, карниз різко обривався униз, утворюючи урвище завглибшки із сотню футів. Залишалося просто сидіти і чекати смерті, такої ж лютої, як і смерть його собак.

Та навіть опинившись на порозі вічності, Ленгдон не втратив здатності оцінювати ситуацію. Він устиг побачити, як налилися кров’ю очі гризлі; доброго це не віщувало. Помітив оголений шрам на спині, що залишився від кулі з його, Ленгдонової, рушниці. Побачив залисину на передпліччі, куди навиліт поцілила друга куля. Зауваживши усі ці подробиці, він уже ні миті не сумнівався, що гризлі вистежив його, як звіра!

1 ... 38 39 40 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Гризлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король Гризлі"