Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

Тоні Вуст визнав за краще проковтнути всі ці звинувачення. Ліпше не відповідати на них, щоб не ятрити ран знову й знову. Зараз він повинен поговорити з Гудрун. Про гру з планом можна поки що забути.

— Не торкайся мене, — заверещала вона, — тільки не торкайся мене! Ти з глузду з'їхав, лягавий!

Тоні спробував поговорити з дівчиною ще раз, тепер уже спокійніше. Він сів, аби показати їй, що бити її ні в якому разі не збирається. А сівши, склав руки на колінах і мовив:

— Послухай, усе це не так уже й страшно. Я навіть ладен про все забути. Ніхто й не дізнається, що ти до цього причетна. Намилять голову лише мені. Адже це не зовсім нормально, що ти живеш тут у мене і ми докладно розмовляємо про розслідування. Єдине, чого я хочу, — щоб не трапилося ще однієї помилки. Пробач, що я так на тебе накинувся. Я все одно ніколи тебе не вдарив би, хоч тобі, може, й здалося, що я це ось-ось зроблю. Просто сьогодні мерзенний день, я справді дуже роздратований. До того ж оця спека! У вухах у мене не вщухає гуркіт кондиціонера. Та й лист про розлучення теж не був великою приємністю. А тепер ще й це. Подумай-но добряче! Адже, якщо я не залагоджу цієї історії з Францом Беккером, вона коштуватиме мені роботи. Як ти гадаєш, ким може стати звільнений комісар карної поліції? Детективом в універсальному магазині. У найкращому разі!

Гудрун ще копилила губи. Проте ямочки на щоках уже свідчили, що її настрій покращав. Вона тільки хотіла, щоб її ще трохи попросили й приголубили.

Тоні зрозумів, що інакше нічого не вийде. Він підвівся, обійняв її за плечі й погладив по голові.

— Будь ласка, Гудрун, скажи мені, кому ти дзвонила. Навіть якщо ти так ненавидиш Маркуса Бергера та його спільника, все одно ти мусиш мені сказати. Адже Беккер не був його спільником. Та хоч би навіть був, убивати його просто так не треба. Якщо він був справді спільником, я віддам його під суд. Обіцяю тобі.

Дівчина подивилася на нього широко розплющеними заплаканими очима й сказала:

— Я нікому не дзвонила. Якщо ти мені не віриш, хай мене заарештують. Те, в чому ти мене підозрюєш, називається підбурюванням до вбивства.

— Але Бога ради, Гудрун, поясни мені, хто ж іще міг послати Францові Беккеру такого листа з погрозами?

— А хто тут поліційний комісар, я чи ти?

Він залишив її і подався на кухню. Хотілося випити чогось холодного. Він відчинив холодильник і побачив сумне видовище. Майже ніяких припасів.

Видобувши врешті півпляшки мінеральної води, він відразу приклався до неї.

У голові знову майнула думка про Шіваса. Шівас наклав на себе руки, дізнавшись про ганьбу своєї дружини. Цю інформацію Тоні дістав від Мюллера. Гудрун із помешкання не виходила, бо люди бачили її фотографію у газеті. Але про Франца Беккера газети нічого не повідомляли. Газети… Атож, ось у чому секрет!

Він майже похлинувся мінеральною водою.

Не закоркувавши пляшки, він із гуркотом поставив її назад до холодильника, хутко зачинив дверцята і вибіг із помешкання.

Гудрун щось гукнула йому вслід, але він уже не звертав ні на що уваги. Газетні писаки — ось де собака заритий!

Якщо Гудрун ні з ким не розмовляла по телефону про Франца Беккера, то залишалась тільки одна можливість: прес-конференція шефа. Може, хтось із присутніх на ній журналістів був родичем чи знайомим котроїсь жертви.

— Мені треба з вами побалакати, шефе. Я знаю, ви дуже заклопотані, але нам справді треба дещо обговорити. Негайно!

— У вашому розслідуванні намітився вирішальний поворот? — спитав шеф не без іронії в голосі.

— Я радше думаю, з'явилися додаткові проблеми. Хтось погрожує Беккерові вбити його.

Шеф безсило опустив руку долонею вниз на письмовий стіл і промовив:

— Боже мій, Вусте, скільки років ви працюєте в карній поліції? Сюди щодня телефонують люди, які бояться, що хтось їх уб'є. Це не підстава так нервуватись.

Шеф іще раз несхвально похитав головою, відтак опустив повіки й заходився розглядати власні нігті.

— Але я певен, що справа серйозна. Існує щонайменше півсотні або й сотня людей, що мають причину порішити Бергерового спільника. Усі батьки та чоловіки, які тільки тепер дізналися, чим змушені були займатись їхні жінки. Клянуся вам, шефе, кожний другий із них убив би Маркуса Бергера. Але Бергера вже нема, отож свою лють вони спрямовують на жінок, карну поліцію, безпорадні закони й таке інше. Якщо хтось із них узнає ім'я спільника, то, будьте певні, всю лють і жовч зжене куди слід.

— Отже, ви справді вважаєте…

— Так, я вважаю, що Беккер справді у небезпеці. Нам слід би охороняти його дім і вдень, і вночі. Я пораджу йому не виходити з дому.

— А ви не сієте паніку? Адже нічого ще не сталося.

Тепер Тоні вирішив поставити запитання. І зробити це мусив якомога невимушеніше. Допит власного шефа міг для нього закінчитись фатально.

— Багато було журналістів на прес-конференції? Я маю на увазі, чи інтерес до цієї справи такий, як і напочатку, коли ми закрили клуб «Афродіта»?

— Так, трохи було… Може, з десяток чи навіть більше…

— Маєте список журналістів? Хотілося б глянути, з якими газетами нам доведеться найближчим часом мати справу. Якщо вони знову почнуть виливати отруту та жовч, не завадило