Читати книгу - "Гроза, Шиян Анатолій"

Сидимо, працюємо, а її все нема. Повернулася звідкись Поля, піднялася на другий поверх, і раптом чуємо крик: "Забили... забили!" Прибігла до нас, вся тремтить, а обличчя біле, очі злякані. Ми теж злякалися...

Трохим Іванович кашлянув, переступив через поріг. Побіжно глянувши на забиту, одвернувся, дістав з-під стола закривавлену стамеску, підніс її до лампи.

— А Пимон її вдома шукав,— сказала Поля, але, побачивши, що лезо й колодочка були забруднені кров'ю, з жахом відсахнулася.

Бакалійник, не зводячи з неї колючих очей, в яких світилося злорадне підозріння, сказав:

— Шукав? А стамеска в крові. Здається, Лимонова стамеска?

Поля випросталась. Очі блиснули гнівом і образою:

— Ви що це?.. Ви на мого Пимона...

— Доказ наявний. Його стамеска. Дивіться, люди добрі, тут навіть букви на колодочці. Ось бачите,— показав він солдаткам закривавлений інструмент.— Це вони, Софочко, напевно, до твоєї шафи добирались.

— Ви... Ви таке смієте говорити на нас? — і Поля заридала від пекучої образи, що захопила все її єство.— Скажіть... Ну, скажіть же йому,— звернулася вона за допомогою до своєї хазяйки, сподіваючись на її захист. Але Софія Іванівна чомусь мовчала, увесь час стежачи за братом.

•Він нагнувся до забитої, навіщось підняв трохи її руку й кинув. Змертвілі пальці, немов дерев'яні, стукнулись об підлогу. Трохим Іванович здригнувся, глухо сказав:

— Нещаслива кімната в тебе, Софочко. У ній Лук'яна було поранено, і ось зараз... убивство...

— Вийдіть,— сказала Софія, дивлячись на труп.— А ти, Трохиме, повідом пана пристава про все, що трапилось. Хай прибуде сюди негайно.

Трохим Іванович поклав стамеску біля забитої і, обережно ступаючи, наче йшов босоніж по вигону, зарослому будяками, попрямував до дверей.

А вранці Пимона Базалія разом з його дружиною заарештував урядник. Слідство і суд були короткими. На суді виступав столяр Македон. Даремно намагався він запевнити суддів, що з вечора й до ранку вони раз