Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Запис у журналі спостережень: день 143

Сьогодні ми дісталися метеориту. Тепер, на відміну від першого разу, я відчував потік магічної енергії, що йде від нього. Мені відразу стало приємно тут перебувати, бо разом із посиленням магічного дару посилилася і моя схильність. Сьогодні ми вже нічого серйозного починати не стали, тільки-но просканували та склали підземну карту. Використовуючи дані про щільність ґрунту, вдалося знайти сліди минулого тунелю. Він закінчувався на п'ятиметровій глибині. Саме стільки за час насипало землі зверху. На моє запитання, скільки ж пройшло часу з моменту катастрофи, ніхто впевнено сказати не міг, оскільки час усередині штучного виміру та зовні несинхронізований. Але не менше кількох тисяч років точно. Ось тільки для тієї ж Сальміри за відчуттями пройшло лише кілька десятиліть — таке спотворення часу всередині штучного виміру.

Після складання карти ми приступили до обговорення плану, як нам дістатися до порталу. Робити так, як я робив з іншим порталом, не вийде, тому що над міжсвітовим порталом знаходиться метеорит. А значить, у будь-якому випадку доведеться робити тунель. Копати тунель та ще завдання, і за допомогою планетохода це займе неможливо великий час. Так що я попросив Лінгрета придумати артефакт, який зможе нам допомогти у цій справі. На цьому закінчую писати, бо дуже хочеться спати.

Сьогодні я вперше заряджав геологічний сканер безпосередньо від себе, і хоч резерв швидко відновлювався від близького джерела спорідненої стихії, але, м'яко кажучи, дуже не просто це робити. Однак, якщо я хочу й надалі збільшувати свій резерв, мені доведеться обов'язково щодня кілька разів вичавлювати себе до нуля і давати заповнити резерв природним шляхом або поглинаючи ззовні ману.

----

Буду дуже вдячний якщо поставите лайк цій книзі, а також підпишетесь на мій профіль.