Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Випадкова наречена, Поліна Креп 📚 - Українською

Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

409
0
18.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Випадкова наречена" автора Поліна Креп. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 38 39 40 ... 97
Перейти на сторінку:
Глава 21

Оля

 

Минула доба, відколи я не бачила брата. Лише доба? Тяжко повірити – стільки всього трапилося за цей час.

Я потоваришувала з Міланою, перетворилася з сірої мишки на доволі цікаву панянку. Настільки цікаву, що хімік накинувся на мене й трохи… Ні, не хочу думати про це.

Краще думатиму про Теодора. Він дивує мене дедалі більше. Спочатку – дикою недовірою та контролем, тепер – відмовою від нашого договору та запрошенням поїхати на море. Як він сказав? «Дружня пропозиція».

Намагаюся уявити шум хвиль та безмежну синь. Так, трохи спокою і природи мені не завадили б, але краще я прийму рішення пізніше.

День тільки розпочався, а я вже виснажена від переживань та думок. Зараз я просто хочу побачити Костю, почути його голос і знову відчути себе молодшою ​​та улюбленою сестричкою.

Одягаю бахіли, халат і швидко йду лікарняними лабіринтами. Теодор слідує за мною тінню. Але, дивна річ, тепер його контроль мене навіть заспокоює.

Заглядаю в палату – на ліжку Кості якийсь чоловік з гіпсом на всю ногу.

Та-а-к. Мабуть, я щось переплутала? Розпитую медсестер. Ну звичайно! Я ж домовилася, щоб його перевели на реабілітацію. А це у іншому корпусі.

З побоюванням поглядаю на Теодора. Але він тримає своїх недовірливих демонів під контролем. Без коментарів терпляче йде зі мною через лікарняне містечко. Помічаю тільки, як щільніше стискаються його губи, а в очі чіпко оглядають все довкола.

Ситуація справді виглядає підозрілою. Відмовки спочатку від Марини, тепер ця історія з Костею.

Нарешті заходимо до реабілітаційного центру. Бачу лікаря, який оглядав  Костю, та полегшено видихаю.

– Іване Юрійовичу! Добрий день. Ми прийшли до Костянтина Савчука. Підкажіть, у якій він палаті?

– Савчук? О, так! Ви його сестра, якщо не помилюсь? – спочатку хмуриться, а потім киває лікар.

– Так, то як у нього справи?

– Не можу сказати – він більше не мій пацієнт.

– Що? – чую, як Теодор поряд із шумом втягує повітря.

– Дівчина забрала його сьогодні вранці.

– Яка дівчина? – кажу онімілими губами.

– Дуже красива. Пощастило вашому братові, – усміхається лікар. - Вона так поспішала, навіть гроші не забрала за лікування. То Ви зайдіть до  бухгалтерії. Знаєте, де вона знаходиться?

– Так, ні… – шепочу розгублено. Відчуваю, як сили залишають мене. Немов хтось відключає рубильники всередині мене. Притуляюсь спиною до Теодора, чи це він мене підхоплює? Неважливо. Важливо лише одне – що з Костею?

Тео нахиляється до мене, на мить ловить мій розгублений погляд і ніжно стискає плечі.

– Подзвони братові, – шепоче мені. – Зараз.

– Лікарю, Ви не могли б описати цю дівчину докладніше? – чую його впевнений низький голос, поки мої тремтячі пальці відшукують телефон.

– О, я не скоро її забуду, – сміється чоловік. – Блондинка, зріст середній, фігура зовсім не середня, гарна засмага…

– … і маленький песик, – домовляють Тео та лікар одночасно.

– То ви знайомі! – сміється лікар.

– Схоже, я погано її знаю, – криво усміхається Теодор. – Дякую, Ви нам дуже допомогли.

Тео дивиться на мене, а я слухаю неживий голос машини: «Абонент знаходиться поза зоною досяжності. Для голосового повідомлення дочекайтеся…» Набираю маму – те саме.

– У нього вимкнено телефон, у мами теж.

– Зрозуміло, – спокійно відповідає Тео.

Зрозуміло?

Костя зник, з мамою невідомо що, я божеволію, а йому все зрозуміло?

Невже це справа рук Тео? Але ж я не порушувала нашого договору. Робила все, що він хотів! Теодор мучив мене підозрами, а сам... взяв у заручники мого брата та маму?

Це не схоже на нього. Але зараз я просто не можу спокійно розмірковувати – думки скачуть від одного страшного сценарію до іншого.

Теодор знову повертається до лікаря:

– Блондинка нічого не говорила щодо їхніх подальших планів?

– Не пригадую, – хмуриться лікар. – У нас обхід вранці, метушня ще та.

– Іване Юрійовичу, раптом щось згадаєте, це моя візитка, – Теодор швидким рухом опускає в кишеню лікаря прямокутник і доларову купюру. – Дзвоніть у будь-який час.

Чоловіки прощаються, і Теодор веде мене до виходу. На ходу робить виклик, чортихається:

- Мілана теж поза доступом.

У мене підгинаються ноги, і Тео майже несе мене на собі – за нашою традицією. На першому поверсі притуляє до стіни, нахиляється до віконця аптеки.

– Будь ласка, продайте щось заспокійливе для дівчини.

Жінка кидає на мене швидкий погляд крізь скляну вітрину, киває.

– Мені не потрібне заспокійливе. Мені треба зрозуміти, що відбувається! Де мій брат? Це ти підлаштував? Я повинна виконати ще якусь безглузду умову, аби ти повернув маму та Костю?

– Гарна схема. Але доведеться тебе засмутити – це не я, – зітхає Тео. Він бере пляшечку з рук провізора, швидко відгвинчує пробку, та рахує краплі, що падають у ковпачок.

– Не буду я нічого пити, чуєш? Я потім відключюсь на добу.

– Непогана перспектива, як на мене… Чекай!

Тео віддає мені ліки, а сам хапається за телефон, що вібрує.

– Слухаю, Іване Юрійовичу.

Я затримую подих, витягую шию, намагаючись почути слова лікаря.

– Куди вони поспішали? На літак? Велике Вам спасибі.

Закриваю очі від нового нападу паніки.

– Точно не хочеш прийняти кілька крапель? – з тривогою.

Хитаю головою, а потім затримую подих, як він учив. Потрібно швидко прийти до тями і зрозуміти, що робити далі. Викликати поліцію? Шукати рідних Мілани?

– Як хочеш, - Тео крутить в руках кришечку з рідиною, що різко пахне, а потім перекидає її вміст у себе і знову береться за телефон. – Але май на увазі, зараз я викличу важку артилерію. Тож за збереження твоїх нервів не можу ручатися.

Що? Яку ще артилерію? Теодор замислюється на секунду, а потім впевнено вистукує номер.

– Алло, Максе? Це Тео. Так, давно не бачились. У мене тут одна халепа трапилася. Так, краще віч-на-віч. Давай за годину на нашому, встигнеш? – Натискає відбій і киває мені. – Ідемо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 38 39 40 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випадкова наречена, Поліна Креп», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Випадкова наречена, Поліна Креп"