Читати книгу - "Зіграй мою наречену, Холод Влада"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мене... — я відвела погляд. — Мене все влаштовує. Ми не хочемо поспішати. Нам так зручно... — це вже сказала тихіше.
Напевно було зрозуміло, що виправдовуюся.
Насправді, давно хотіла, щоб ми з Денисом з’їхалися. Так було б зручно, не треба б було платити дві комуналки, дві квартплати і тому подібне.
Але ще на початку наших стосунків ми домовилися, що не будемо поспішати. Денис сказав, що не хоче відчувати «хомут на шиї» , попередив мене на першому побаченні... На той час у мене й у самої не було особливого бажання стрибати в омут з головою, але зараз... Зараз я вже починала хотіти якоїсь стабільності.
Все ж, мені вже двадцять сім...
— Ну і дура... — щиро сказала Віка. — Хоча зараз не до цього, — вона окинула мене критичним поглядом. — У тебе хоч помада з собою є? А то ти як якась бліда поганка...
***
— Ну нарешті, — Сергій швидко відкрив переді мною двері своєї машини, ледь не заштовхнувши мене туди. — У нас обмаль часу, давай швидше...
— Я взагалі не хотіла...
Я навіть не встигла озирнутись, як вже сиділа біля місця водія.
— Поговоримо по дорозі, — Сергій сів за кермо. — Пристібнися...
— Добре, — я пристібнулася, а він тим часом завів машину.
— Куди їхати?
— Салтівське шосе, біля супермаркету «Клас»...
Пристібнулася. Не хотілося дивитися на нього. Хотілося, щоб ця поїздка закінчилася якнайшвидше.
Хоча... Я сьогодні рано звільнилася... Приїду додому мало не на годину раніше, ніж зазвичай. Та й взагалі, я ж казала Денису, що не приїду... Хоча, навряд він засмутиться якщо приїду, правда?
Зараз, особливо після цієї зустрічі з минулим, я так хочу щоб Денис обійняв мене...
Перші пару хвилин дороги Сергій нічого не говорив. Я взагалі не розуміла, що відбувається... Напевно, треба спитати.
— Ти хотів про щось поговорити? — таки запитала, коли ми проїхали мало не третину дороги.
— Так, — він кивнув. — Хочу наняти тебе, взяти на роботу.
Сергій виглядав таким серйозним... Не знаю, здавалося, що від цієї роботи прямо залежить його життя. Я не знала що сказати, тому просто сказала те, що було в голові:
— Я працюю в театрі, у мене нема часу на щось ще... Та і яку роботу ти можеш запропонувати? — щиро дивувалася я. — Хіба у тебе не сімейний бізнес чи щось таке?
Пару секунд він вагався, але потім таки подивився на мене своїми блакитними, як небо, очима і промовив:
— Мені треба, щоб ти, Самойленко, зіграла мою наречену. Тільки так я можу змусити батька відписати фірму на мене...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграй мою наречену, Холод Влада», після закриття браузера.