Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

– Заходь,– просто й невимушено проказала вона.– Почувайся як вдома.

Навколо панувала така сама, як на сходах, липка темрява, завдяки чому Макса одразу кинуло в жар. Він знову згадав про ідіотські жарти, та коли його очі призвичаїлися до освітлення, хлопець трохи заспокоївся.

Темряву розсіювали кілька свічок на підлозі, навколо яких сиділи інші гості. Незабаром Макс виявив: світла тут удосталь, щоб роздивитися типову кімнату, де мешкають сучасні дівчата-студентки. Єдиною відмінністю від чоловічих «покоїв» було велике дзеркало на стіні. Усюди валявся різноманітний одяг – від майок із модними принтами до кофтин на випадок прохолодних вечорів. Тутешня шафа, ймовірно, уже вщент забита шматтям, тому навколо висіло й лежало те, що туди не вмістилося. Невеликі стандартні тумби потопали в легіонах флаконів косметики. Її було так багато, що, здавалося, сам чорт у ній не розбереться. Мабуть, колежанки мали якусь особливу систему пошуку й добору засобів. Розташовані одне навпроти іншого ліжка виглядали вкрай неохайно. Нічого не склавши як слід, хазяйки кімнати просто понакривали їх пледами, і зробили це, вочевидь, тоді, коли перші гості вже були перед дверима. Поряд із шафою стояли стіл і кілька стільців. Що там було, Макс не бачив, але біля столу поралася Лана, щось готуючи.

«Дай Боже, щоб не якийсь жорстокий прикол!»

Напружуючи очі після освітленого коридора, хлопець нарешті помітив, що, крім Лани, у кімнаті присутні ще принаймні четверо. Він із задоволенням перехопив погляд Дари, однак відразу ж знітився, побачивши, що до неї прилип із обіймами Богдан. Поруч сидів Мафін, розповідаючи про щось Сергію Знайді, однокашнику Макса. А коли очі остаточно звикли до присмерку, він упізнав ще й Алекса Савицького разом із його вірним супутником і слугою Сашком Кравичем на прізвисько Санчо Панса. Загалом їх було восьмеро чи, як висловився би Алекс, сім із половиною.

Уся сімка, про яку згадувала Дара,– за виключенням Кравича, бо його чомусь ніхто не вважав за повноцінну людину,– здавалася дивною й різношерстою. Така компанія могла виникнути лише під час дійсно забойної вечірки, коли в угарі всі стають братами й сестрами на годину чи максимум на ніч. Потім ранок повертає всіх на свої місця – відповідно до придбаних на це життя квитків, і вчорашні приятелі й коханці знову можуть не помічати одне одного, не вітатися й навіть знущатися одне над одним. Однак з присутніми все було інакше: їх насправді поєднували цілком видимі нитки. Тому, якщо б ви були в курсі їхніх інтересів і справ, такі збори не здалися б якоюсь дивиною. Ба більше: коли плануєш зробити щось цікаве, таємне або взагалі заборонене, збиратися краще з людьми, про яких принаймні знаєш, що вони не зіпсують тобі розвагу. А тут усі були саме такими.

– Господи, і цей приплентався! І навіщо? – Алекс не полюбляв Макса за його нібито нікчемність, хоча, чесно кажучи, йому взагалі мало хто подобався. І, певна річ, відсутність симпатії була взаємною.

– Чувак, розслабся,– озвався Остап,– Макс свій пацан.

Він кивнув хлопцеві й указав жестом на підлогу, запрошуючи тим самим до кола присутніх. Все скидалося на підготовку до чогось вельми й вельми нестандартного.

– Усім привіт! Як справи? – із удаваною бадьорістю спитав Макс, улаштовуючись між Мафіном і Дарою з її Богданом.

Він на якусь мить випадково торкнувся дівчини, від чого всередині потеплішало. Ніхто не відповів, присутні й далі перебували кожен на своїй хвилі. Хтозна, чи демонстрували вони свою неповагу до нього, чи їм справді все було по цимбалах, але юнакові стало ще більше не по собі.

Не знаючи, що робити далі, він роззирнувся.

Дара про щось шепотілася з бойфрендом, Остап так само стиха розмовляв із Сергієм, Алекс від нічого робити повзав пальцем по дисплею новітньої моделі гаджета від компанії «А в мене до фіга зелені», а його відданий зброєносець, як завжди, мовчки стирчав поза кола запрошених. Очі його здавалися цілком порожніми, та коли Алекс тихо матюкнувся, бо побачив на дисплеї щось таке, що йому не сподобалося, Макс випадково зауважив у погляді Сашка дивний спалах, схожий на лють. Спалах був миттєвий, але Макс міг би заприсягтися, що вгадав емоцію на всі сто, адже та була йому добре відома.

Поки гості чекали, Лана поралася в зоні кімнати, відведеній під кухню-столову. Може, планувався якийсь бенкет?

Спостерігаючи за присутніми, Макс нарешті зрозумів: це не розіграш, це щось інше, і слава Богу. Тому він полегшено видихнув і знову оцінив оточення, але вже, так би мовити, свіжими очима. Оскільки до кімнати не проникало світло знадвору, вікно заздалегідь щільно затулили шторами. Мабуть, це було частиною плану, та й жовті церковні свічки біля кожного гостя горіли не просто так. Хто-хто, а Макс міг відрізнити справжній віск від парафінової бутафорії, що продається в супермаркетах. І все через те, що з якогось часу його матір раптом стала аж надто побожною, отже, запаси цього добра у них вдома не переводилися.

– На ось, запали й собі!..

Слова настільки співпали з його думками, що Макс здригнувся з переляку. Наче мати раптом опинилася позаду нього і знову повчала, як і що треба робити. Але це була лише Лана, яка простягала йому таку саму свічку.

– Приєднуйся,– додала вона.

Макс, не питаючи дозволу, запалив свою свічку від Дариної. А поки інші займалися своїм, чекаючи бодай якогось розвитку подій, дістав з кишені телефон і зайшов на свою сторінку в Фейсбуці.

За останні півгодини стрічка істотно збагатилася світлинами й відео з четвертого поверху: танці, що вже скидалися на стриптиз; чиясь пожадлива долоня, що хапає всіх без розбору дівчат то за груди, то за сідниці; зухвалі тости у бік політиків, керівництва університету і всього, на чому світ стоїть, але коли камера намагається дати ораторів крупним планом, ті відвертаються й тікають. Далі – чимала калюжа різнокольорового блювотиння на кухонному столі, хтось невідомий буркотить у туалеті над унітазом, а на його штанях іззаду розповзається величезна мокра пляма. Ще якась подоба бійки, незграбної, аматорської, але справжньої. Словом, святкування «екватора» досягло апогею. Далі всі або самі поховаються по норах – відсипатися, або хтось все