Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Ханно, якщо думаєш йти до школи, то настав час прокидатися інакше запізнишся! – мама стояла у дверях моєї кімнати.

- Зараз, - бурмочу я, не розплющуючи очі.

Коли двері за мамою зачинилися, я повернулася на інший бік.

Чорт! Може, ну її цю школу, хоча б сьогодні. Справді, послухати маму та залишитися сьогодні вдома. Ця думка дуже спокушала. Залишитися вдома та нікуди не піти. Але я все-таки піднялася з ліжка і попленталася у ванну.

Потрібно.

«Чим швидше виберуся з дому, то швидше заведу друзів». Ця думка бадьорила мене і я пританцьовуючи і підспівуючи, вмила обличчя прохолодною водою.

Зібравшись на кінець, я спустилася вниз.

- Звичка від батька, - сказала мама, відпиваючи кави з чашки.

– Що? – перепитала я.

- Він також співає у ванній.

- Я пам'ятаю, могла б, і промовчати, - невдоволено говорю я. - Мені пора.

- А сніданок?

- У школі поснідаю, - я вибігла з дому.

Благо, школа була не далеко і мені не доводиться їхати на шкільному автобусі. Та й мамі не треба мене підвозити. Однією проблемою менше.

Мимо прокотив шкільний автобус. Подивившись, я не побачила у ньому свого сусіда. Може він вийшов раніше чи їздить до школи машиною. Хоча сенс. Тут від наших будинків до пункту призначення рукою подати. Отже, я подумала про перший варіант.

Алекс

- Чув? У нас у місті новенькі – ті, що купили будинок Арренів, – почувся голос за спиною Алекса.

- Ні, не чув, - Алекс Стоун стояв на виході біля дверей з рюкзаком, але довелося обернутися на голос брата.

- Ти вчора гуляв? – примружився найстарший із братів Келлан Стоун.

- Так. Навіщо ставити дурні питання? Ти знаєш, що під час такої погоди я завжди гуляю, - Алекс сердився з незрозумілої причини.

- Вони приїхали десь о третій годині, - не вгавав старший брат.

- У цей час, я гуляв по Роуз Стріт.

- Значить, ти повинен був їх бачити. Вони проїжджали повз тебе, - Келлан потер підборіддя, - У це місто лише один в'їзд.

- І що? Це не має значення Келлан. А ти все ще сподіваєшся? Ось я вже ні.

- Завжди треба сподіватися, брате, - Келлан, який застиг на передостанній сходинці - спустився вниз.

- Мені час у школу і так спізнюся, - Алекс розвернувся, щоб вийти з дому.

- Познайомся з нею, Алексе! – крикнув Келлан братові.

Алекс подивився на нього ще раз, довгим пронизливим поглядом і нічого не сказавши просто пішов. Чомусь ідея знайомства із цією дівчиною його зовсім не приваблювала.

Ханна

Перший день у новій школі. На подвір'ї та у будівлі всі були по групах.

Бачу двох дівчат стоячих біля шафок і підходжу до них.

- …а Річі Мендес, навіть нічого не сказав у відповідь. Він завжди такий спокійний, - захоплено говорила дівчина з довгим світло-русявим волоссям.

- Це точно. Саме ця якість найбільше мене в ньому дратує, - сказала друга дівчина з рожевим кучерявим волоссям.

- Вибачте, що перериваю ... - почала, було, я.

- Ти що не бачиш? Ми розмовляємо, - наїжачилася світло-русява. Потім уважно й довго розглядала мене примруженим поглядом. Дівчина поряд – стояла мовчки, схрестивши руки на грудях. – Чи ти підслухуєш?

- Ні, я лише…

- Стривай, - світло-русява скинула долоню, - Ти новенька?

- Так. Ми вчора…

- Будинок Арренів. Там ви тепер живете? - знову не давши мені домовити, перебиває вона.

- Все правильно, - посміхнулася я.

Світло-русява хмикнула у відповідь і повернулася до своєї подружки:

– На чому ми там зупинилися? А точно… отож.

- Вибачте, я лише хотіла дізнатися, де клас історії.

Але дівчата вже не звертали на мене жодної уваги. Ну, що ж, гаразд, ходімо далі.

Далі коридором, я побачила ще трьох дівчат. Брюнетка та дві шатенки.

- Дівчата, привіт! Я новенька. І нічого тут не знаю. Ви не підкажете, де є клас історії?

Дівчата раптом завмерли, як порцелянові ляльки, дивлячись на мене.

- Ти хто? - ожила одна з ляльок. То була брюнетка.

- Мене Ханною, звуть.

- Знаєш, мені начхати. Шукай свій безглуздий клас сама. Мені нема чим тобі допомогти, - колко заявила порцелянова брюнетка.

- Добре, дякую, - від її крижаного зневажливого тону, мені стало не по собі.

І тут, у мене врізається якийсь хлопець - сильно зачепивши плечем. Мій рюкзак упав на підлогу, а я сама мало не полетіла слідом. Але якимось дивом утрималася на ногах.