Читати книгу - "Зоряні Війни :світло новой надії, Bogdana reider"

Обі-Ван Кенобі зіткнувся з непростим завданням переконати свого молодого падавана, Енакіна, у необхідності дотримуватися правил. Хлопчик стояв непохитно, з виглядом, який так нагадував Обі-Вану його сестру в її чотирнадцять років — вперту та повну рішучості.

— Енакіне, ти розумієш, що Корусант — це не просто ще одна планета. Це серце Галактики, і там кишів від небезпек. Ти ще занадто молодий, щоб впоратися з такими викликами самостійно, — тихо, але наполегливо продовжував Обі-Ван, укладаючи свої речі у рюкзак.

— Але коли  Еніка була моїм віком, ти дозволяв їй супроводжувати тебе. Чому я не можу? Чому мені доводиться чекати ще два роки? — впертість не покидала голосу Енакіна.

Обі-Ван зупинився, поглянув на хлопця і зітхнув. Він знав, що порівняння з сестрою лише підсилює його бажання довести свою зрілість.

— Часи змінилися, Енакіне. Імперія стала сильнішою, а Інквізитори — небезпечнішими. Якщо тебе затримають, без напарника ти не зможеш захистити себе ефективно. Я не можу ризикувати твоїм життям, — відповів він, сподіваючись, що логіка та турбота переконають юнака.

Енакін на мить замислився, а потім знизав плечима. Він все ще був не в захваті від рішення Обі-Вана, але почав розуміти серйозність ситуації.

— Гаразд, майстре. Я почекаю. Але обіцяй, що коли прийде час, ти дозволиш мені довести, що я можу бути таким же сміливим і вправним, як і Еніка

Обі-Ван м'яко посміхнувся, кладучи руку на плече падавана.

— Я не сумніваюся в тобі, Енакіне. І коли прийде час, ти обов'язково покажеш всім, на що здатен. Ось побачиш.

Розмова заспокоїла молодого Енакіна, і він, з новою надією в очах, допоміг Обі-Вану готовити речі до майбутньої місії.

Тільки він покинув орбіту і збирався війти в гіпер просто як працював  голопроетор 

— Еніка щось термінове звернувся він до дружини 

— Таке як Енакін полетів с тобою  его нема в храмі 

Обі-Ван швидко направився до вантажного відсіку свого корабля, де зазвичай зберігалися припаси та обладнання. З кожним кроком його тривога зростала, але він намагався залишатися зосередженим. Коли він відчинив двері, перед ним постав Енакін, який виглядав трохи зніяковілим, але водночас рішучим.

— Енакіне, що ти тут робиш? — з підозрою запитав Обі-Ван, намагаючись стримати гнів і розчарування.

Енакін опустив голову, але все ж відповів твердо:

— Майстере, я не міг залишитись. Я знаю, що ти хвилюєшся за мене, але я хочу допомогти. Я хочу довести свою цінність. 

Обі-Ван зітхнув і схопився за голову. Він знав, що відмовити Енакін зараз було б ще важче, ніж раніше. Він також розумів, що повертатися назад до Храму з кожною хвилиною ставало все менш можливим.

— Добре, — нарешті промовив Обі-Ван, намагаючись знайти компроміс. — Але якщо ти залишишся, ти будеш виконувати всі мої накази без заперечень. І жодних самостійних дій. Зрозуміло?

Енакін швидко кивнув, його очі сяяли від радості та надії.

— Так, майстре. Я обіцяю.

Обі-Ван провів рукою по своєму чолі, відчуваючи, як напруга трохи спадає. Можливо, це був шанс навчити Енакіна важливого уроку, але він знав, що ризики були величезні.

— Добре, — сказав він знову, тепер уже більш спокійно. — Підготуйся до гіперпростору. У нас попереду важлива місія, і ми не можемо дозволити собі помилки.

— Еніка, все гаразд. Енакін зі мною. Ми обережно діятимемо. Будь ласка, не хвилюйся, — сказав він, намагаючись звучати впевнено.

— Будьте обережні, обоє. Ми чекаємо вас додому, — відповіла вона з турботою в голосі.

Після розмови з дружиною Обі-Ван налаштував курс корабля та підготувався до входу в гіперпростір.

— Енакіне, сідай поруч. Це буде хороший урок для тебе. Подивися і вчись, — сказав він, включаючи двигуни.

Юнак сів поруч, його очі виражали суміш захоплення і відповідальності. Вони разом вирушили в невідомість, готові до всеї можливих небезпек, які чекали їх попереду.

— Що ти що твоя сестра  . Промурмотів Обі-Ван згадуючи викрутаси своей дружини коли її було 14 і вона була его падаваном 

— Про що ти майстер?

—  Нічого, Енакіне. Просто спогади, — відповів Обі-Ван, намагаючись приховати посмішку. Він не міг не помітити, як багато спільного було в Енакіна та його сестри Еніки, коли вона була у віці свого брата. Та ж сама рішучість, непокірність і бажання довести свою значущість.

Енакін, здавалося, зрозумів, що майстер має на увазі, але не став далі розпитувати. Він знав, що попереду важлива місія, і потрібно зосередитися.

Корабель ринувся у гіперпростір, залишаючи позаду безмежність зірок. Обі-Ван і Енакін сиділи разом у кокпіті, кожен заглиблений у свої думки. Обі-Ван думав про те, як краще підготувати свого молодого падавана до майбутніх викликів, а Енакін — про те, як довести свою готовність до цих викликів.

Через кілька годин вони вийшли з гіперпростору неподалік від Корусанта. Планета світилася вогнями нескінченних мегаполісів, які ніколи не спали. Обі-Ван знав, що тут їх чекає серйозна робота.

— Добре, Енакіне, ми майже на місці. Пам'ятай про нашу домовленість. Ти повинен бути особливо уважним і слухняним, — сказав Обі-Ван, підготуйсь до посадки.

— Так, майстре. Я готовий, — відповів Енакін, його голос був сповнений рішучості.

Корабель плавно приземлився на одній з численних платформ Корусанта. Обі-Ван і Енакін вийшли з корабля, відчуваючи на собі погляди перехожих. Вони були одягнені в стандартні одяги джедаїв, і їхня присутність не залишалася непоміченою.

— Ми повинні знайти інформацію про місце перебування Інквізиторів. Це наше головне завдання, — сказав Обі-Ван, оглядаючи околиці.

— Як ми це зробимо? — запитав Енакін, намагаючись не виглядати занадто схвильованим.

— Ми почнемо з наших контактів у підпіллі. Нас чекає довгий день пошуків, — відповів Обі-Ван, направляючись у бік одного з численних барів, де зазвичай можна було знайти потрібну інформацію.