Читати книгу - "Все одно впіймаю, Вайлет Альвіно"

Останній вечір перед приїздом шановної делегації видався нервовим. Хоча брешу, такими були всі дні після оголошення цієї "казкової" новини. Але все ж цей вечір видався особливо напруженим.

Слуги були напружені через непомірну кількість робити до приїзду гостей. Батьки були напружені боячись аби я щось не втнула. Видно було як вони чекали на якусь мою витівку. А скільки разів слугам все доводилося перевіряти, щоб точно від мене не було ніякої підстави. І хоч я і божилася, що не збираюся шкодити делегації та їхньому принцу, але на мене все одно скоса дивилися і все повторно перевіряли.

От тільки я не така дурна... Знаю, що не важливо, що я там вигадаю і як познущаюся з гостей, вони все одно мене заберуть... Не підуть проти слів того так званого оракула. І з чого вони взагалі взяли, що це був оракул, а не шахрай?!

Сестри теж були напружені, проте більшою мірою через не зрозумілий переполох. А от Сільві злилася...і то сильно. Я ще ніколи не бачила, щоб вона так на мене зиркала. Я спробувала два рази з нею поговорити, але безрезультатно. Вона не бажала не те що говорити, а навіть дивитися на мене. Чесно, мене це ображало. І хоч ми не були з нею аж дуже близькі, надто різні, та все-таки вона була моєю сестрою. В решті решт, я вирішила здатися. В мене зараз було набагато важливіша проблема, яку треба було вирішити.

А саме: що? куди? як? і коли?

Як втекти я продумала...більш менш, на скільки це було можливо. А от як далі бути? Питання залишалося відкритим.

Я мала деяку суму на рахунку під іменем Шарля Феро, і збиралася її зняти, благо всі документи у мене були, і я могла це зробити у будь-якому банку нашої країни. В мене звісно був рахунок і на моє справжнє ім'я, та його якраз чіпати не можна було...

Хоча...хм, а це ідея...

Можна пожертвувати суму  на благочинність, з моєю довіреністю це буде зробити легко і так я заплутаю сліди... 

Тааак, яке ми там місто будемо проїжджати? 

Близько двох днів до столиці є доволі велике місто Венес, його я й обрала як свою ціль. Звичайно жрицям монастиря трохи потріпають нерви, але точно не стануть відбирати гроші. Отже, всім добре...ну окрім тих, хто так пристрасно бажає бачити мене в ярмі заміжжя.

А наступне питання було чи залишатися у своїй країні, чи ні... 

І тут я зайшла в глухий кут. 

З одного боку - залишатися небезпечно. Доведеться постійно приховувати свою зовнішність, бо ж в цій країні мене якщо не кожен знає, то майже кожен.

Кепсько... 

Але й покинути країну теж могло стати проблемою. Тільки перетнути кордон чого варто. Мене ж будуть чекати... Та й жити в іншій країні без офіційних документів, а особливо без дозволу на власну винахідницьку лабораторію могло стати великою проблемою. 

І що ж робити?

Хм...а якщо... 

Та це ж геніально!

Ну що ж дорогі гості... Я готова!