Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      Батько, як завжди, затримався на роботі. Гувернантка Агнєжка, як і передбачила Фрося, затрималася у стоматолога. Тож, обідали вони вчотирьох: Мама, Марта, Фрося та молодший братик Михасик.

      - О четвертій, в мене лекції. Пан Навухнасор розповідатиме про свої розкопки у Сирії, - повідомила Марта.

     - О, донечко, - почала заламувати тонкі білі наманікюрені руки пані Чупринка. – Що ж мені робити з Михасем? Агнєжка відпросилася на цілий день і…

      - Не треба було її відпускати, - відрізала старша донька.

      - Я й сам впораюся, - посміхнувся восьмирічний Михась.

      - Знову підглядатимеш, як Жозефіна приймає душ? – Поцікавилася Фрося. Мама почервоніла: здавалося, їй стало важко дихати. Михась же й далі копирсався срібним ножем у великому омарі.

      - Доню, - звернулася Мама до молодшої доньки. – Наглянь за братиком.

      - Що?! – Фрося здивувалася і розлютилася аж настільки, що витончене м'ясо омара випало з її невеликого рота прямо на тацю досконалої Дрезденської порцеляни. - Ти хочеш, щоб я взяла його, - вона невиховано тицьнула вказівним пальцем у бік брата. Мама скривилася від такої невихованості, - у аквапарк?

      - Не потоне, - констатувала Марта. Потім старша сестра глянула на наручний золотий годинник та кинулася до гаража. Заревів мотор, і Марта помчала на лекцію.

       - Ото маю добрих сестер, - підсумував Михась та встромив срібну виделку у недоїденого омара Фросі. Мама зітхнула.

      Водійських прав Фрося все ще не мала. Тож, довелося винайняти таксі. Дівчина запхала сердитого молодшого брата на заднє шкіряне сидіння та назвала адресу аквапарку. Водій таксі, судячи з всього, був з тих напівлегальних емігрантів, які українську мову розуміють лише наполовину. Таксі довго кружляло біля давньоукраїнського дерев’яного храму Святої Катерини, а потім зупинилося біля кам’яного білого собору Миколи Чудотворця. Фросі вже промайнуло у голові, чи може слід зайти у храм та поставити свічку Чудотворцю, щоби той здійснив диво – вказав дорогу водію, як таксист виплутався з халепи.

     - А! Там, - посміхнувся водій, після того, як допитав переляканого власника рудої такси, де ж водяться ці дивні аквапарки. Заревів мотор і, за якихось сім хвилин, ледь уникнувши трамваю, автобуса та легкового авта, таксі зупинилося біля аквапарку.

    - Ти ще й його привела? – Образилися Інна та Інга.

     - Може, якась малеча з ним подружиться. – Сказала Фрося. –  А у малечі, може бути улюблений старший братик, - додала вона підступно. Інна та Інга наживку заковтнули. А от Михасик одразу розкусив підступну сестричку. Але він не став її видавати – малий дуже цінував родинні зв’язки, особливо за десять гривень, які пообіцяла йому Фрося, щойно Мама вийшла з будинку.

     Одягнувши жовтий закритий купальник, Фрося пристебнула до нього зеленувату металеву  брошку. Ця прикраса була зроблена з міді, але з часом позеленіла. Дівчина завжди носила брошку із собою, ховаючи від заздрісних поглядів. Здається, бабуся – не бабуся-Єфросинія, а інша, - казала що ця прикраса охороняє від зла. Не те, щоб Фрося вірила у всі ці нісенітниці, але краще вже мати таку корисну річ у своєму гардеробі. Правда ж?

     Поки Фрося одягалася, Михасик вже стрибав від нетерпіння перед білими дверима жіночої вбиральні:

     - Нарешті! Я вже думав, що ти там заснула, наче спляча красуня!

    Отримавши запотиличника, хлопчик не лише не знітився, а став наполегливіше тягнути старшу сестру до хлорованої води.

     В аквапарку було чудово. По-перше, у ньому не було Власти Скрині:  тож на тлі інших дівчат Фрося, Інна та Інга виглядали чудово у своїх закритих купальниках. По-друге, сьогодні були знижки, тож тістечка можна було придбати за півціни. І по-третє, сюди привели екскурсантів з Києва. Тож, аквапарк був вщент заповнений юнаками та молодими чоловіками різної зовнішності. Інна запала на стрункого брюнета, Інга на лисого молодика спортивної статури, а Фрося глянула: де ж там подівся Михасик.

        Михасик необачно спустився з високої синьої гірки і впав на пухку білявку. Білявка захихотіла і запитала, чи Михасик виступає у цирку.

      - Він не карлик, а маленький хлопчик, - відповіла замість брата Фрося та відтягнула Михасика за вухо, від червоної, наче стиглий буряк, білявки.

      - Клас! – сказала Інга, витираючи своє біляве волосся зеленим махровим рушником однією рукою, а іншою тримаючи молочний коктейль із карамеллю. – Між іншим, Фросю, я підозрюю, що ти – відьма.

      - Вона таки – відьма, - розреготався Михасик, попиваючи молочний коктейль з вишневим наповнювачем. Вухо все ще боліло. Але тепер заболіла ще й потилиця – злісна сестра дала запотиличника.

      - Що за дурниці! – Посміхнулася своєю білозубою посмішкою Фрося.

      - І зовсім не дурниці, - відрізала Інга, вкладаючи рушник на свої гострі коліна. – Ти – знаєш майбутнє. Я хотіла прийти у салатовій сукні, ти ж знаєш. І тут, моя дурнувата покоївка зі Швейцарії виливає на неї вишневий сік. Я була у розпачі. Схопила її за коси та почала тягати підлогою, аж тут прийшов Василь і зупинив мене. Якби не він, то я б її точно вбила.

      Фрося пересмикнулася. Часом, і її покоївки дратували, але щоб тягати підлогою… Дівчина пересмикнулася ще раз - вона б точно не хотіла бути покоївкою.