Читати книгу - "Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Так вони й їздили від міста до міста, від селища до селища, не пропускаючи навіть маленьких сіл, де давали вистави. Селяни не мали грошей, зате були харчі, якими вони розраховувалися з артистами.
В цій цирковій трупі був один клоун – Рижик. Весь у веснянках з голови до п'ят. Руде, вогняне волосся, це була не перука, в нього був дійсно кучерявий і яскраво-рудий колір
волосся, рудішого не буває. Саме після Рижика інші клоуни почали одягати руді перуки й малювати собі на обличчі веснянки. І чомусь саме рудих клоунів часто принижують і насміхаються над ними на манежі цирку.
- Не знаєш чому? - запитав чародій.
- Ні, - відповів Артемко.
- То слухай сумну історію про нещасливого клоуна, - зітхнув чародій.
Кожного разу, коли Рижик виходив на манеж, публіка починала освистувати його. Глядачі обзивали його, кидали в нього недоїдками, яйцями, навіть яблуками, одне з яких потрапило йому прямо в око. Око почервоніло, Рижик заплакав, і глядачі почали сміятись. Вони завжди сміялись, коли Рижик плакав.
Щоб він не робив на манежі – показував трюки чи жартував – ніхто не сміявся. Його обзивали, кидали в нього різний непотріб і сміялись лише тоді, коли він ридав.
Рижик став сумним клоуном. Він розізлився, бо йому ніхто не аплодував, не заливався щасливим сміхом від його жартів. Його ніхто не любив. Рижик хотів, щоб люди й діти раділи та всміхались, дивлячись на його виступи, але вони лише кепкували й насміхались над його виглядом, обзивались і робили йому боляче. Навіть діти, які б мали обожнювати клоунів, незлюбили його і разом з дорослими ображали та кидали в нього недоїденими льодяниками, що прилипали до його костюма, та волосся.
Рижик просто хотів, щоб його любили. Ночами він тихенько плакав під ковдрою, щоб інші артисти не почули. А в день він знову виходив на манеж, щоб отримати чергову порцію образ та синців.
Одного разу, Рижик вийшов на арену і став у центрі манежу. Уважно обвів поглядом публіку, вдивляючись у обличчя глядачів. Люди поводилися, як завжди: почали ображати його, кидали різні недоїдки. Сире яйце розбилося об руде волосся, і жовток стікав по його веснянках, скрапував тягучими цівками на костюм, стікав на червоні боти із загнутими носками.
Але Рижик не реагував. Він стояв і мовчав. Яблука, цукерки, зжаті шматки паперу відскакували від нього, а він продовжував уважно дивитися на цих злих людей. Згодом люди перестали галасувати й кидати непотріб, їх здивувала зміна в поведінці Рижика.
Рижик заговорив спокійним голосом:
- Я вас проклинаю. Всіх вас. Рівно через двісті років зникнуть усі циркові артисти. Не залишиться жодного. Ви чуєте?! Жодного! - закричав він так, що аж завібрував намет. - І не побачите ви жодної циркової вистави до тих пір, поки хтось із вас, один із вас, не розсмішить рудого клоуна на прізвисько Рижик. Це і буде вашим прокляттям. Люди залишаться без ЦИРКУ!
Після цих слів маленький рудий клоун зник. Назавжди. Більше його ніхто й ніде не бачив. Немов крізь землю провалився.
Чародій уважно подивився на Артема, стежачи за його реакцією, і продовжив:
- Пройшло рівно двісті років з того часу, як зник Рижик. Прокляття збулося. На планеті не залишилося жодного циркового артиста.
- Але ж ви, ви фокусник! - не стримався хлопець. - Ви ж залишились.
- Я чарівник. Звичайний чародій, - приречено сказав чародій. - Я не вмію розважати і смішити дітей.
- Але ж чарівники можуть усе? - не міг повірити Артем.
- На жаль, не все. Краще з всіх розважають циркові артисти, а смішать людей веселі клоуни. Особливо руді. Вони сонячні, осяяні сонцем.
- І тепер у наше місто ніколи не приїде цирк? - сумний Артем ледь не плакав.
- Ніколи, - кивнув погоджуючись чародій.
Артем підняв голову, подивився прямо в очі чародія і запитав:
- Як мені знайти цього клоуна? Як мені його розсмішити?
Чародій посміхнувся, він знайшов того хлопчика якого потрібно. Цей не зупиниться. Цей знайде.
- Клоуна допоможе знайти чарівна паличка, - промовив чародій тихо.
- Але як? - Артем опустив голову і подивився на паличку. - Як вона мені допоможе?
Хлопчик знову підняв голову, але біля нього вже нікого не було. Чародій зник, випарувався, наче крізь землю провалився. А може, його ніколи і не було.
- І як мені його розсмішити? - прошепотів Артем.
ЧАРІВНА ПАЛИЧКА
- З ким це ти тут розмовляєш? - до Артема підбігла сусідка Віка. - Сам із собою, чи що?
-З чародієм.
- Ти з мене смієшся, дурну робиш — насупилася дівчинка. - Ти ж сам стоїш. І взагалі, чародії — це казки. Вигадки. Ти віриш у казки?
- Вірю, - відповів Артем.
- Що це у тебе? - Віка вказала на паличку.
- Чарівна паличка, - зніяковів Артем.
- Ні, чарівних паличок не буває, - тупнула ніжкою Віка. - Це все казки. Як і твої чародії.
- А ось і бувають, - Артем розхвилювався, почервонів.
- Не буває, не буває... - заспівала, підстрибуючи на одній ніжці, Віка.
І тут Артему прийшла в голову чудова ідея:
- Що ти хочеш зараз більше за все на світі? Замовляй.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рижик, ОЛЕСЬ ІВРАК», після закриття браузера.