Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

- Отже, Ася Савчук, тут сиджу ..

- Даню, заспокойся, будь ласка, ти в школі. І поважай інших! Зриваєш мені урок! Сядь за іншу парту - обурено перебила мене класна. От чого лізти ? 

- Я тут сиджу. Негайно встала, і сіла куди хочеш, хоч на підлогу, але щоб мої очі більше не бачили тебе! - виплювую їй

- Та хто ти щоб, називати шкільні парти своїми та от так звертатися до інших ?! - грима на мене. Я тут можу робити, що захочу. На мене не будуть наголошувати голос. Хто вона, щоб розмовляти зі мною так ? Дочка президента ? Так не схожа. І взагалі, дарма вона тут щось пищить, мені батько нерви вже мої розтрощив. Ще й цієї не вистачає. Вони весь день мені зіпсували! 

- О, ти помиляєшся, мій батько тут оплачує всі витрати, і можеш вважати, що так - це все моє- обвів пальцем весь клас. Згадка про батька мене з'їдає. Ця дурна хотіла вказати мені моє місце. А я не міг достійно поставити її, без згадки про батька. От ударив би, якби не ця фізіономія і те, що вона дівчина - тому, мишка, звалила звідси, поки я не почав діяти. 

- Та подавись ти! - підскакує з місця та прямує на іншу парту. Я сів на стілець та намагаюся послабити. Як ця, посміла взагалі мені щось казати? Я ніколи не казав щось про батька в цих стінах. Та ще й так, що це все його, тому й моє. От миш, вб'ю 

- Даню, це вже переходить всі рамки! Після уроки йдеш до детектора, обов'язково! - мовить до мене Людмила Олександрівна. Чорт, ще й до деректора йти. Я так розлютився на новеньку, на батька, на вчителя, що зламав олівець. Ну тримайся, новенька !