Читати книгу - "День з майбутнього, Льюїс Бенте"

— Ти стала так багато працювати, Емі, — зауважила вона. — Я навіть не впізнаю тебе.
Ти… щаслива?
Емілія замислилася.
— Так, мамо, — відповіла вона через кілька секунд. — Це важко, але тепер я відчуваю, що
маю мету.
Мати посміхнулася, але в її очах була легка тривога.
— Тільки не перенапружуйся, добре? Ти все одно ще дитина, і маєш залишатися собою.
Емілія кивнула, хоча в глибині душі знала, що змінюється назавжди.
Школа стала для неї місцем, де вона тепер прагнула виділитися не заради уваги, а заради
саморозвитку. Вчителі стали частіше звертатися до неї як до прикладу для інших. Це
додавало їй нових викликів, але також приносило задоволення.
На одному з уроків історії, коли обговорювали принципи рівності в суспільстві, вчитель
запитав:
— Як ви думаєте, чи завжди закони можуть бути справедливими?
Емілія підняла руку, хоча раніше вона ніколи не брала участі в подібних дискусіях.
— Закони можуть бути справедливими за своєю суттю, але їх застосування залежить від
обставин і людей, які їх використовують, — почала Емілія. — Наприклад, у деяких країнах
правила, спрямовані на захист суспільства, іноді перетворюються на інструмент
придушення. Все залежить від того, хто контролює закон.
Клас замовк, а вчитель зацікавлено подивився на неї.
— Цікавий аргумент, Еміліє. Ти говориш про людський фактор у застосуванні закону.
Можливо, ти хочеш розвинути думку?
Емілія відчула, як до неї прикута увага всіх однокласників. Це хвилювало, але вона
продовжила:
— Мені здається, що закони завжди повинні враховувати контекст. Наприклад, один і той
самий вчинок може виглядати злочином у звичайній ситуації, але в екстремальних умовах
бути єдиним правильним рішенням. Іноді судді, адвокати та суспільство загалом мають
дивитися ширше, ніж просто на текст закону.
Вчитель кивнув із задоволенням.
— Дуже зрілий підхід. Це те, що юристи та законодавці мають завжди пам’ятати. Молодці,
клас, запам’ятайте цей момент, — сказав він і продовжив урок.

Після занять до Емілії підійшла Настя, яка була її найкращою подругою ще з дитинства.
— Я вражена, Еміліє, — сказала вона, притримуючи двері. — Раніше ти ніколи не
говорила на уроках. А тепер я навіть починаю тебе боятися — ти така розумна!
Емілія засміялася.
— Просто у мене з’явився стимул. Я зрозуміла, що можу щось змінити, якщо працюватиму
над собою.
Настя подивилася на неї задумливо.
— А ти колись думала, що насправді хочеш зробити в житті? Ну, я маю на увазі, крім того,
щоб стати юристом.
Емілія на мить замислилася.
— Думаю, я хочу допомагати людям. Не лише захищати їх, а й показувати, що
справедливість можлива навіть у найскладніших ситуаціях.
Настя усміхнулася.
— Це звучить круто. Я вірю, що ти це зробиш.
Тієї ночі Емілія довго не могла заснути. Вона дивилася на стелю й думала про те, як
сильно змінилося її життя за останній рік. Колись вона була звичайною дівчиною, яка
просто йшла за течією. А тепер вона ставала тією, хто прагне щось змінити у світі.
Її думки повернулися до тієї жахливої ночі, коли вона вперше побачила своє майбутнє.
Розділ 9. Новий горизонт
Минуло кілька місяців з моменту, як Емілія почала змінювати своє життя. Тепер вона
прокидалася не від тяжкого почуття безцільності, а з думкою про новий день і можливості,
які він принесе. Її дні були заповнені навчанням, підготовкою до контрольних робіт і
читанням статей про юриспруденцію. Але справжні зміни почалися, коли вчителька з
правознавства запропонувала Емілії щось більше.
— Еміліє, я помітила твоє захоплення правом, — сказала вона після уроку, коли всі інші
вже розійшлися. — У нашому місті є клуб молодих правників. Вони збираються щосуботи
й обговорюють реальні юридичні кейси, аналізують їх, дискутують. Думаю, ти могла б
спробувати себе там.
— Але це для студентів університету чи старшокласників? — здивувалася Емілія.
— Зазвичай так, але я вже поговорила з організаторами. Твоє бажання й інтерес настільки
вражають, що вони готові дати тобі шанс.

Емілія відчула, як всередині змішалися радість і страх.
— Дякую, я спробую, — сказала вона з тремтінням у голосі.
Перше засідання клубу виявилося складним. У залі були старші студенти, які вже знали,
як аргументувати свою думку, і могли цитувати закони без підручників. Емілія почувалася
ніби на чужій території, але вирішила залишитися й спостерігати.
Того дня вони розглядали справу про трудовий конфлікт — працівник подав до суду на
роботодавця через несправедливе звільнення. Учасники обговорювали деталі, наводили
приклади з подібних кейсів і дискутували про те, чи можна вважати звільнення законним.
Емілія уважно слухала, записуючи в блокнот кожен термін і аргумент, який здавався їй
важливим. Але потім ведучий, студент-старшокурсник, звернувся безпосередньо до неї.
— Ти новачок у нашому клубі, так? А як би ти оцінила цю ситуацію?
Всі погляди в кімнаті повернулися до неї. Її руки затремтіли, але вона зібралася з духом і
відповіла:
— Мені здається, що потрібно враховувати не лише формальності, а й те, як
роботодавець ставився до працівника до цього. Якщо є докази систематичного порушення
його прав, це може вплинути на рішення суду, навіть якщо формально звільнення
відповідає закону.
Кілька студентів закивали, а ведучий усміхнувся.
— Це хороше зауваження. У багатьох таких справах контекст відіграє вирішальну роль.
Можливо, у тебе є талант до юриспруденції, про який ти навіть не здогадувалася.
Емілія відчула, як їй стало легше дихати. Вперше вона зрозуміла, що її думка може бути
цінною навіть у середовищі, де всі набагато досвідченіші.
Після засідання кілька студентів підійшли до неї.
— Ти гарно впоралася для першого разу, — сказав один з них, старший студент на ім’я
Олексій. — Твій аналіз був точним і зрілим для твого віку. Ти справді цікава.
Емілія трохи здивовано посміхнулася.
— Дякую, я намагаюся. Це був мій перший раз у такій дискусії.
— І не останній, — додала інша дівчина, Юля, що сиділа поруч. — Ти маєш потенціал. Ми
часто розглядаємо схожі справи, і, якщо хочеш, можеш допомогти нам аналізувати їх. Ти
бачиш речі з іншого боку, і це важливо в юриспруденції.