Читати книгу - "Туди, де мешкають дракони, Nadya Michaels"

— Так, це правда, — сказав принц з м'якою усмішкою і, немов не в силах стриматися, легенько торкнувся непокірного золотавого пасма, що вибилося з моєї зачіски. — А ти, Мортиціє? Ти також ненавидиш драконів, як і всі, хто зібрався зараз у цьому розкішному палаці?

Я мовчала і вдивлялася в його обличчя. Мені чомусь здавалося, що від моєї відповіді зараз дуже багато залежить.

— Ні, — нарешті прошепотіла я. — Ні, я не відчуваю до тих істот ненависті, хоч мене з дитинства цього навчали.

Моє серце швидко забилося, коли я побачила, яким щастям і тріумфом загорілися раптом очі цього дивного чоловіка. І в той же час я не могла зрозуміти: як Великий князь, який палав щирою ненавистю до усього магічного й незвичного, який навіть створив спеціальний загін драконоборців на чолі з моїм батьком, що фактично повністю винищив драконів у нашій країні, міг приймати у себе сина глави держави, де люди шанують цих створінь, немов божеств?! Подих перехопило від лихого передчуття.

— Вам слід поїхати звідси, негайно! — перелякано сказала я принцові Юе.

На це він лише незрозуміло усміхнувся і заспокійливо поклав руку мені на плече, немов відкидаючи мої недоречні страхи. Та вже за мить я зрозуміла, що у своїх домислах мала рацію. Музика несподівано замовкла, і запалу тишу прорізав гучний тупіт кованих чобіт.

Придворні квапливо розступалися перед новоприбулими людьми, наглухо закутими в металеві обладунки. Драконоборці.

Я до болю стиснула пальці і поглянула на принца. Він був незворушний.

— Шкодую, ваша високосте, але ми змушені перервати ваші веселощі, — огрядно перевалюючись, наперед вийшов Великий князь. — Вам доведеться пройти з нами на... «нижні яруси». І там, повірте, вам краще добровільно розповісти нам усе, що ви знаєте про місця перебування і звички мерзенних крилатих ящірок.

«Ти мені віриш?» — пролунав в голові тихий знайомий голос. На мене дивилися розкосі зелені очі, які чомусь стали такими рідними.

— Так, — відкинувши всі сумніви, відповіла я.

— Тоді — біжімо, — просто сказав принц, міцно схопив мене за руку і помчав крізь натовп, що злякано тиснувся до стін. Ззаду чулися гучний тупіт і вигадливі прокльони мого батька.

Ми бігливузькими кам'яними коридорами похмурого княжого замку, на ходу злітали слизькими східцями угору, ховалися в темних переходах... і в моїй голові було незвично легко. Навіть якщо попереду нас чекала вірна загибель, це було набагато краще, ніж сумне животіння в непривітних сірих спартанських стінах рідного дому, де мене ненавидів власний батько...

Наступний прохід несподівано вивів нас на дах однієї з кутових веж. Тепер до наших переслідувачів приєдналися ще й вартові. Тікати було нікуди. Принц Юе, тримаючи за руку, підвів мене до самого краю зубчастої стіни, за якою простягався обрив з гострим камінням далеко внизу.

— Вам нікуди бігти, принце, — жорстко всміхнувшись, кинув батько. — А з тобою, дурна гуско, ми побалакаємо вдома. Ти у мене своє отримаєш...

— Ти зі мною? — запитав мене Юе, заглядаючи в очі. Він не звертав уваги на погрози капітана і не боявся прірви, що розверзлася за нашими спинами.

— Так, — твердо сказала я і притулилася до його грудей.

Принц міцно обхопив мене за талію, і ми стрибнули вниз...

Заплющивши очі, я чула, як затихають крики десь там, нагорі. Навколо свистів вітер, обіймаючи нас щільними потоками. Приготувавшись до смерті, я пропустила той момент, коли ми припинили падати. Я просто усвідомила, що принц більше не обіймає мене за талію, і з подивом розплющила очі.

Я злегка погойдувалася у теплому нічному повітрі, сидячи на спині ніколи не баченого мною величезного створіння, луска якого тьмяно відливала золотом. «Невже це — легендарний Золотий Дракон?» — злякано подумала я і затиснула долонями рот, щоб не закричати. Дракон, немов відчувши мій страх, повернув голову на довгій, красиво вигнутій шиї і, вчергове мірно змахнувши величезними золотавими крилами, подивився мені в очі. У холодному світлі далеких зірок я змогла розрізнити теплий блиск його великих очей. Знайомих очей зеленого кольору.

«Все буде добре, кохана! — почувся в голові його теплий голос. — Ми летимо туди, де мешкають дракони, і де тобі ніколи більше не треба буде боятися і страждати».

І я повірила. Тому, що тільки він міг подарувати мені те, чого я так жадала. Свободу і... любов. Він побачив у мені тендітну дівчину, а я в ньому — свого прекрасного принца.

Нічний вітер зривав з моїх щік солоні краплини щастя, коли я, міцно притулившись до теплої луски мого золотого дракона, неслася у світ своїх найпотаємніших мрій і сподівань...