Читати книгу - "Ідеальний син, Ізмайлова"

Ханна просто закочує очі.

"Гаразд, Ханно", - кажу я. "Тобі треба поспішати. Шкільний автобус буде на розі через..." Я дивлюся на годинник. Хвилину тому. "Чорт забирай".

"О, ні. Гадаю, тобі доведеться нас підвезти".

"Боже, забавно, як це вийшло ..."

Ханна пристрасно ненавидить шкільний автобус. Щойно прокинувшись у будній день, вона планує, як мені відвезти її до школи. Ми вже домовилися, що коли Ліам отримає права, він зможе відвозити їх обох до школи щоранку. Звичайно, він буде в коледжі менш ніж за два роки. І думка про те, що за кермом буде Ханна, не може не викликати жаху.

Я закінчую готувати яєчню для Джейсона і неохоче саджаю Ханну та Ліама у свою зелену Toyota 4Runner. Ніколи не думала, що стану мамою, яка їздить на позашляховику, особливо на такому великому. Я трималася за свою маленьку Honda Civic навіть після того, як у нас народився Ліам. Але потім Джейсон показав, як важко буде пристебнути два автокрісла на задньому сидінні Civic, і я зрозуміла, що настав час зробити апгрейд. Тож ми купили позашляховик. Я знаю, що це звучить мелодраматично, але коли я вперше побачила його припаркованим у своєму гаражі, я мало не розплакалася. Але тепер я звикла до нього. У ньому я почуваюся в безпеці, що дуже важливо, коли в машині діти. Ось чому, коли Джейсон взяв Ліама на урок водіння минулого тижня, він використовував 4Runner.

Ханна вибрала дробовик, що дуже прикро, адже це означає, що вона буде керувати музикою в машині. Вона дуже любить музику молодих чоловіків, які ще не виглядають такими, що здатні відростити волосся на обличчі.

"Можемо ми послухати щось інше?" - скаржиться Ліам через дві хвилини їзди. Я мушу погодитися. "Щось інше?"

"Знаєш", - каже Ханна, - "Джастін Бібер неймовірно талановитий співак".

"Справді?"

"Так, це так!" Вона поправляє свій розпатланий хвіст. "У нього феноменальний вокальний діапазон".

Ліам посміхається. "Звичайно. Це те, що тобі в ньому подобається. Його вокальний діапазон".

"Тож я думаю, що він милий. І що з того? Ти ж не цікавишся Олівією через її інтелект".

Олівія? Хто така Олівія? Я дивлюся в дзеркало заднього виду якраз вчасно, щоб побачити, що все обличчя Ліама почервоніло. Він став неймовірно вправним у маскуванні своїх реакцій на речі, але цього разу йому не вдалося цього приховати. Але коли я на мить відводжу погляд і знову дивлюся в дзеркало, він знову опановує себе.

Машина зупиняється на червоному світлі. "Хто така Олівія?" - запитую я так недбало, як тільки можу.

Ліам дивиться у вікно. "Ніхто. Просто дівчина".

Але, слава Богу, з нами в машині Ханна. "Просто дівчина?" Вона пирхає. "Ліам по вуха в неї закоханий".

Він сміється. "Ні, я не закоханий".

"О, Боже, ще й як закоханий. Навіть не заперечуй". Ханна дивиться на мене так, ніби я її нова довірена особа. "Ти б бачила, як він на неї дивиться. Він по вуха в неї закоханий".

"Неважливо".

Я ще раз поглядаю в дзеркало заднього виду, щоб подивитися на свого сина. Ліам - найврівноваженіший шістнадцятирічний хлопець, якого я коли-небудь знала. Ось чому він так добре виступає в дебатах, на додаток до свого природного інтелекту і старанної підготовки. Він ніколи не втрачає самовладання. Він ніколи нікому не показує, про що він думає. Але я знаю його досить давно, тому зазвичай можу сказати. Зазвичай.

Я дуже рада, що йду на ці дебати після школи. Я хотіла побачити виступ Ліама. Саме тому я сказала йому, що хочу прийти. І я не жартую. Але тепер у мене з'явилася нова, більш важлива причина.

Я маю з'ясувати, хто така Олівія.

І не допустити, щоб з нею сталося щось жахливе.

Розділ 4

Стенограма поліцейського допиту Шерон Андерсон:

"Можете розповісти, звідки ви знаєте Ліама Касса?"

"Він відвідував дитячий садок при школі, де я працюю директором".

"Як довго він його відвідував? "

"Близько чотирьох місяців".

"І це було одинадцять років тому?"

"Саме так".

"Отже, ви все ще пам'ятаєте дитину, яка відвідувала вашу школу протягом чотирьох місяців більше десяти років тому?"

"Так. Я пам'ятаю Ліама. Дуже добре".

"І яке у вас склалося про нього враження?"

"Спочатку? Він здавався чудовим хлопцем. Дуже милим. Розумний - безумовно, найрозумніший у класі. Я пам'ятаю, як він піднявся на зборах і виголосив довгу промову, яку запам'ятав напам'ять. Я не могла повірити, що вихованець дитячого садка може все це пам'ятати. Я була вражена".

"Як так сталося, що він відвідував школу лише чотири місяці? Хіба навчальний рік не триває дев'ять місяців?"

"Ліама... виключили".

"Вигнали вихованця дитячого садка?"

"Це незвично. Але обставини вимагали цього".

"Зрозуміло. І чому це сталось?"

"Стався інцидент".

"Можете описати мені цей випадок?"

"Так..."

"Опишіть, будь ласка, що сталося, місіс Андерсон?"

"Це було... там була дівчина..."

"Так...?"

"Ну, вони з Ліамом були друзями. Вони часто грали разом на перервах, принаймні так мені потім розповіла його вчителька. А потім одного разу на перерві дівчинка... зникла".

"Зрозуміло. І вони знайшли її?"

"Так. Знайшли. І з нею було... все гаразд".

"Де вони її знайшли?"

"Це якось пов'язано з тією дівчиною зі школи? З тією, яка...?"

"Боюся, ми не можемо зараз це обговорювати".

"Так. Так, звичайно. Але ви думаєте, що Ліам - це той, хто...?"

"Ще раз, місіс Андерсон, це не те, що я можу обговорювати".

"Звісно. Вибачте".

"Тепер ви можете