Читати книгу - "Моя неймовірна Валентина, Lika van Angel"

***
   Ми прибули до другої кандидатки Валеміри. Хоча прибули не надто вдале слово. Для того, щоб потрапити до будинку болотниці, нам ще потрібно було пройти через багнюку та трясовину.
   - Валентино... - демон увіп'явся в мене поглядом. - Якого біса?
   Колись чула дуже гарну пораду від Бакса: "Вал, щоб досягти успіху, потрібно вміти вчасно прикинутися дурнем..." Ось цей час і настав.
   - Астароте, що знову не так? - моє обличчя вдало відображало здивування.
   - Що не так?! Поглянь навкруги. Що ти бачиш? А я тобі скажу — багно! - гаркнув принц.
   - То потрібно було уважно мене слухати. Я ж говорила, що Валеміра болотниця. Хтось з головою на плечах відразу б все зрозумів, — незворушно відповіла я.
   Астарот звузив очі, — Тобто ти хочеш сказати, що це я телепень?
   - Я нічого такого не говорила. Краще ходімо до кандидатки, бо вона вже зачекалася на тебе, — я ступила декілька кроків вперед.
   - Ні.
   Мене пересмикнуло від того, наскільки спокійним був тон демона.
   - Що означає ні?
   - Коли хтось від чогось відмовляється.
   - Годі блазнювати, мені відомо значення цього слова.
   - То навіщо питаєш? - нахаба вміло грав на нервах. - Йди сама, якщо хочеш, а я залишуся тут. Мені не потрібна жінка-нечупара, що живе на смітнику.
   В цей момент, я бажала придушити невігласа власними руками.
   - Ні, ти підеш, — схопивши чоловіка за руку, спробувала зрушити його з місця. Однак він був занадто сильним і, звісно, мої старання були марними. - Ну чому ти такий впертий?
   - Валентино, — Астарот прибрав пасмо волосся з мого обличчя. - Ходімо додому? Не забувай, ще є п'ять кандидаток...
   Я лише зло кивнула.

***
   Наступні чотири побачення пройшли не краще, ніж попередні.
   Нахабний принц образив кожну з кандидаток. Привидці Агнессі сказав, що вона занадто прозора й безтілесна для його чоловічих забаганок. Відьму Бертруду порівняв з жабою. А вовчиці Ланії повідомив, що не пустить її у свій будинок, бо не хоче занести бліх у дім.
   Ох, забула про валькірію Інгігерду. Її Астарот взагалі назвав чоловікоподібною...
   Попри невдалі побачення, в наших власних стосунках з принцом — крига скресла і ми знайшли спільну мову. Звісно, я ображалася на демона через його складний характер та хамовиту поведінку. Однак, як не дивно, зі мною чоловік поводив себе інакше, ніж з кандидатками.
   Здається, покращення наших відносин почалося того вечора, коли ми повернулися з другого побачення. Хоча враховуючи обставини, не впевнена, що його можна так назвати, оскільки зустрічі з кандидаткою так і не відбулося.
   Пам'ятаю якою була розлюченою на Астарота. Не бажаючи спілкуватися з нахабним принцом, я залишила його на самоті, ледве ми перемістилися до його будинку.
   Сама ж пішла до бібліотеки, маючи наміри знайти якусь цікаву книгу, що допомогла б забути про Астарота бодай ненадовго. Натомість я помітила мольберт та фарби. Це навіть краще, бо малювати я обожнювала змалечку.
   За цим заняттям мене й помітив чоловік. Він підійшов ззаду. Однак настільки тихо, що я злякалася від несподіванки, коли його рука лягла на мою та зробила кілька помахів пензлем.
   - Так краще, — тихо промовив він, а його гарячий подих обпік мою шию...

***
   Виявилось, у нас є багато спільного, і це не тільки малювання.
   Ми обоє любимо читати, шаленіємо від класичної музики та полюбляємо проводити час за настільними іграми. До речі про них. Дізнавшись який Астарот поціновувач ігор, я попрохала перенести мене додому, де взяла монополію, що вже досить давно спочивала на полиці без діла.
   А в будинку принца ми розпочали запеклий двобій за звання могутнього монополіста. Демон швидко зрозумів правила гри, тож став для мене небезпечним супротивником. Проте, я маю на увазі не тільки настільну гру.
   Кожного нашого спільного вечора, мені дедалі менше кортілося повертатись до свого самотнього життя. Так, з Астаротом не завжди легко та й подарунком долі чоловіка не назвеш. Однак на одинці зі мною, він був іншим, не таким як з рештою світу...
   - То кого ти приготувала мені наостанок? - демон зробив два ковтки зі свого келиха.
    Цим питанням він нагадав мені про майбутнє побачення з останньою кандидаткою, про яке мені не хотілося б зараз думати. Адже я бажала насолодитися залишком вечора в компанії демонського вина та принца.
   - Нехай для тебе це буде несподіванкою. Скажу лише, що це демонесса, — сухо відказала я.
   - Гей, ти чого розкисла? - чоловік відчув мою раптову зміну настрою. - Ти знаєш, я багато думав...
    Моє серце пропустило удар, але я змовчала.
   - Якщо й остання кандидатка мені не підійде, то ти можеш не прислужувати мені.
   - Тобто?
   - Ми уклали угоду. Згідно з якою, в разі твого програшу...
   - Я буду твоєю служницею. - закінчила замість демона я. - То ти про це? - розчарування ковзнула в моєму погляді.
   - Ти не задоволена? - щиро здивувався принц. - Невже бажала стати служницею?
   Не знаю на що я розраховувала, та точно не на те, що почула. Мій настрій було зіпсовано, тож подякувавши чоловіку за його доброту, побажала солодких снів та рушила до своєї кімнати. Наостанок, нагадала про майбутнє побачення й гучно грюкнула дверима.