Читати книгу - "Вічність у серці , Mira"

Наступні кілька днів після зустрічі з Микитою були для Софії сповнені тривожних думок. Вона часто роздумувала про все, що відбулося: як вони спілкувались, як легко було бути поруч з ним. Але не могла позбутися внутрішнього сумніву, що це все насправді може бути просто короткотривалою захопленістю, нічим серйозним.

Але чим більше вона намагалася віддалити ці думки, тим більше вони поверталися до неї. Вона почувалася як на межі двох світів: одного, в якому її життя було звичайним, передбачуваним, і іншого, де існував Микита — з його загадковим світом, з його поглядом, що завжди висвітлював кожен її рух, і його словами, які щоразу викликали у неї нові почуття.

Того дня вона сиділа в бібліотеці, розглядаючи підручники, але її погляд все частіше блукав, шукаючи відповіді на питання, які знову і знову виникали в голові. Як це могло статися? Як вони так легко знайшли спільну мову? І чому все, що стосується Микити, здається таким іншим?

На мить її думки перервали тихі кроки. Вона підняла погляд і побачила, як до неї наближається Каріна, її подруга, з якою вони пройшли через всі шкільні роки. Каріна, завжди з ноткою іронії в голосі, з’являлася в її житті, коли та найбільше цього потребувала.

— Ну що, Софіє? Як там наш принц? — запитала вона, сідаючи поруч. В її голосі прозвучала легка насмішка, але Софія помітила в її очах зацікавленість.

— Що за принц? — відповіла Софія, намагаючись приховати свою емоційну реакцію.

Каріна схилила голову і, хитро посміхнувшись, подивилася на неї.

— Микита, звісно. Ти не з тих, хто буде заперечувати очевидне, правда? — вона підняла брови, оцінюючи реакцію подруги.

Софія на мить завмерла. Їй не вистачало слів, щоб пояснити, що відчуває. Щось всередині не давало їй відкритися перед Каріною до кінця, хоча вона завжди була її найкращою подругою. Це була не просто захопленість, це було щось більше. Але як сказати це?

— Він... цікавий, — відповіла вона, почувши, як її власні слова звучать досить беззмістовно, хоча вона й відчувала набагато більше.

— Цікавий? — Каріна усміхнулася ще ширше. — Ти так говориш, наче це нічого особливого.

Софія знизала плечима і глянула на подругу.

— Ти не розумієш, — сказала вона тихо. — Він просто інший, Каріна. Це не просто звичайний хлопець. Він... змушує мене задуматися про багато речей. Про те, як я живу, чому я живу так, як живу.

Каріна замовкла, зрозумівши, що її зазвичай весела подруга зараз зовсім інша. Софія виглядала серйозною, розгубленою і водночас щасливою.

— Це, мабуть, добре, — сказала Каріна м'якше, намагаючись зрозуміти. — Але чи ти дійсно готова до того, щоб впустити його в своє життя? Пам'ятай, що Микита — не з нашого світу. Він має зовсім інші правила і інші можливості. І ти можеш потрапити в дуже складну ситуацію, якщо не будеш обережною.

Софія мовчала, слухаючи подругу. Її серце билося швидше, адже Каріна не була проти її вибору, але попереджала про те, що зазвичай залишалося непоміченим для тих, хто потрапляє в цей "інший" світ.

— Я знаю, — тихо відповіла Софія. — Але я не можу просто відкинути це почуття, я не можу ігнорувати те, що між нами. Це не просто інтерес, це якесь дивне тяжіння.

Каріна покивала головою.

— Добре, але ти повинна знати, що в таких історіях завжди є ціна. І ця ціна не завжди є тими простими моментами, про які ти можеш собі уявити.

Софія не відповіла, бо знала, що Каріна має рацію. Вона розуміла, що не може повернутися назад. Все, що з нею відбувається, змінює її. Микита змінює її.

Після школи вона отримала ще одне повідомлення від нього. Знову коротке, але на цей раз з питанням, яке змусило її серце битися швидше.

«Ти хочеш піти кудись завтра? Десь, де немає натовпу, де можна просто поговорити?»

Софія вже знала відповідь. Вона не могла сказати «ні». Щось всередині підказувало їй, що це був правильний крок.

«Так, я готова.»

І хоча вона не знала, куди це все приведе, вона відчувала, що це не просто ще один звичайний день. Це був момент, коли невидима межа між звичайним і незвичайним стала набагато тоншою.